— спільнота блогів про культуру
Архів
Пов'язані теґи
афіша(+),
блоґ-запис(+),
візуалка(+),
галерея(+),
Київ(+),
концерт(+),
кіно(+),
Львів(+),
література(+),
літературна рецензія(+),
музика(+),
новина(+),
подорожі(+),
репортаж(+),
Стьопа(+),
текст пісні(+),
Україна(+),
фото(+),
Юрій Андрухович(+),
інтерв'ю(+)
ВсіКоментарі
хворобливість – поняття, що формується сукупністю хронологічно-культурних, геополітичних факторів.
в часи Гейне хворобою вважалися речі, які сьогодні стали професіями! і напаки методи тодішнього лікування сьогодні підпадають під кримінальний кодекс.
псих. хворобу можна визначити лише гео-хронологічному контексті. на початку першого тисячоліття для прикладу на сході – зрада чоловікові чи дружині вважалась психічною хворобою, проте люди в серйоз вірили в мавок, і розмовляли з камінням та деревами з такою серйозністю, що сьогодні це однозначно викликало б підозру та інтерес психотерапевтів.
крім того, ми ж з вами живемо в епатажні часи, і в статті по поличках розкладені всі психзасади)
п.с. будь-яка творча людина за визначеням є відхиленням від середньостатистичної соціологічної норми
Та ні, як раз свідчить. В усякому разі, в наш час.
Гейне жив трошки в інших умовах. Але навіть тоді хворобливість була хворобливістю.
При всій моїй любові до Гейне. :)
всєх нє пєрєсажаєтє! )))
я в таких випадках люблю цитувати Гейне про те, що хворобливість поезії ще не свідчить про хворобливість її автора)
Та я розумію. Це ж був сарказЬм. Мені просто смішно, що народ це перепощує у спільнотах, котрі в принципі від цього пана Андрія ніяк не залежать. А просто так, бо своєї головии нема подумати. :)
Нда, Бочечка, ваш патос неофіта похвальний. Боюся, олесик-007 правий: ви відкрили америку. І традиційно для отаких новонавернених ентузіястів плутаєте літературу й політику, естетику й ідеологію. Хотілося б, щоб читачі вже перейшли цей первісний етап ознайомлення з добою "червоного ренесансу".
До речі, Петров похований на Лук"янівському цвинтарі, де ховали військових і гебешників, а не на Байковому, де покояться літератори й митці.
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
Я читав "Острів Крим" у 16 років, коли його друкували у журналі "Юність". Він мені страшенно тоді чомусь сподобався. "Чомусь" – тому, що нічого там не зрозумів. Тобто весь сенс роману залишився для мене тоді повністю закритим.
Потім я читав його прозу 60-х років, і вона була набагато гіршою. вся ця "затоваренная бочкотара" і модний чувак, якого дівчата не люблять, тому що він негарний... Мабуть, Аксьонов – письменник одної книги, яка, до речі, не має ніякого відношення до його репутації, що сформувалася на 20 років раніше.
А взагалі мені найбільше подобається аксьонівська мутація – Євгєній Попов. Не знаю, наскільки він свідомо "змутований", але, як то кажуть, "все на лицо": шістдесятницька обгортка, у якій загорнуто щось дуже дивне. Немов би Окуджава раптом заспівав би "А у тєбя СПІІІІІД, і значіт ми умрьом!"