Дуже класний фільм, раджу усім хто любить сучасне французьке кіно, Луі Гарреля, та меланхолійну музику.
Вперше зустрічаю українську версію перекладу назви, як на мене вона найвдаліша ).

Ой, Павел, пожалуйста, еще пишите! Я давно таких умничающих напыщенных дураков не встречала! :) С удовольствием Вас почитаю. Даже больше не буду констатировать вышеназванный очевидный факт.

ну я би сказав, що як як і Бартон, Шванкмайер натиснув на спецефекти. Фільм побудований за принципом балету з увертюрою і нескінченним обертом комбінацій обмеженої кількості учасників. А головне необхідність попереднього ознайомлення з лібрето. Винахідливість ефектів Яна помітніша в силу повсякденності та побутовості їх матеріальної бази. Глядач бачить з чого це зроблено і дивується власній недотумкувасті "Як це я сам такого не придумав", але тут таки знаходить собі естетично-етичне виправдання "Якого рожна мені така гидота". У Бартона глядач апріорно іде на роботу естетських професіоналів, поряд з якими себе і ставити не варто, просто насолоджуйся легкістю і дивовижністю картинки. Саме химерність та неестетичність робить Шванкмайерівську Аленку модерністською, а технологічна віртуозність Бартонівської Аліси вивела її на пост-модерний рівень.
Крім того Бартон наважився на твір самодостатній у своїй конкретиці, що за великим рахунком не є екранізацією, а радше плагіатом))
Шванкмайер кинувся в іншу крайність. Відкинувши слова, створив німий сон рябицабесенької кобилки, що напередодні познайомилась з твором Керролла. Відсутність слів додала пікантної багатозначності та полісемантичності.
Було б цікавіше подивится на спільний проект цих двох режисерів, чесно кажучи, аніж на окремо кожного.