Узагальнюю для вас:
"Сутінки" не сподобалися, бо:
1. Вампіри абсолютно не співпадають із вампірами з будь-яких легенд (не важливо європейських чи азійських). Світіння на сонці – абсурд.
2.Банальна історія кохання, вампір-вегетаріанець і нічим не особлива дівчина
3. Частковий плагіат, на мою думку. Наприклад, італійський клам вампірів, як на мене, списаний із паризьких вампірів Анни Райс
Вікторія сподобалася, бо в ній є певна дикість, притаманна хижакові. Хоча не така вишукана як в Тома Круза в ролі Лестата.
Чому сподобалися "Щоденники вампіра":
1. Найголовніше. це дотримання канону: вампіри бояться сонця, не заходять до будинку, поки не запросять (ця деталь була забута на десятиріччя багатьма режисерами і сценаристами)
2.Атмосфера старого містечка і його історія
3. актори. Є фільми,які тримаються на харизмі акторів. От Сомерхолдер такий.Дивишся і ти віриш його персонажеві.
Кожен з нас по-різному уявляє собі вампіра, і дивлячись на Деймона, я дійсно бачу в ньому вампіра.
Бачила)) гарне, тобто скоріше дуже натуралістичне кіно. Явно варте уваги
Чувак, ти такий розумний, пиши рецензії!
До чого тут спецефекти взагалі? Це все одно що сказати "Любителі спецефектів, дивіться "Гарячі голови-2", там такі приголомшливі спецефекти – постановники витратили 45,9 літрів селітри, мішок пороху і одну пластикову курку!" Таке враження, наче авторка взагалі не втямила, що в цьому фільмі пародіюється.
спроба аналітичного проникнення в психологію вбивці продемонстрована. Тобто стрічка тримається не на одному лише "м'ясі"
Так а що власне фільм, Олексію? Вартий перегляду чи "не тратьте пане часу"?
зазвичай я мовчки перечитую рецензії, но це... так би мовити...кгм...бачення фільму, відверто мене вбило.
ітак, суто фільм: чувак з фонарьом іде лісом, темним страшним лісом, як Червона Шапочка, тіки пиражков нема, по дорозі он розкидається геніальними фразами типу "я чув шорох, тут хтось є", "вийди, покажись!". в ітогє шота його покрамсало в травми несумісні з життям. ясношо єта бил чєлавєк-волк, кіно ж саме так зветься, і чупакабра поза підозрою. патом приїжає хтота, виявляється, що столичний мачо, щоправда надто угрюмий і брівки йому здалося б прорідити, це – брателко трагічно пагібшого. не панятно чого він вчепився в розслідування смерті, пагоню за перевертнями, яка подана нудно за вечірніми мужськими посідєлками. тіпа сиділи-сиділи, а патом той шо пастарше сказав, що то, мабуть, перевертень і треба його застрелить срібними пулями. далі йде сцена з якимсь циганським табором, в якому опиняється і брателко і циганє, і оборотень. і всі бігають панічні такі, кругом туман, і лише Пугачової бракує, щоби спєть сваю пєсню пра айзбєог в акіані. всі куда-то стріляють, аруть, як на стадіоні дібільні фрази і ясно, що як самого чьоткого стрілця, перевертень брателку пазурями розчесав, не смертельно, слава богу, але тепер він теж стане вурдулачком, а значить – нікакой лічнай жизні...а далі ми перекинули на кінець фільма, бо сил сатрєть не хватило на тошнотність розтягнуту у часі і переконалися, що Хопкінс-батя і є тим страшним мужем-вовом і далі йде сцена-схватка між ним і новотюнінгованим сином. ми даж не мали інтересу взнати чим вона ся скінчила.
і можна скіки угодно упаковувати сюжет в глибокий підтекст, бавитися коридорами слів, про хоробрість, напружені моменти, "аналітику проникнення" і теде. ацтой. Ентоні харош, но всьоравно – ацтой.