Вампіри в моду входять нині...

Вампіри стали частиною вселенської поп-культури. І як вже цей вид нечисті не використовують сьогодні. Згадати хоча б істерію навколо сутінкової саги Стефані Маєр, в якій нічого надзвичайного, окрім банальної історії кохання, і немає…

Основний козир авторки – легкий стиль. Роман читається дуже-дуже швидко, хоча ніяких роздумів опісля теж не залишає. Я б назвала його простою романтичною історією. І краще Едвард був би невиліковно хворим, а не вампіром.

Зауваження перше: вампіри – створіння з фольклору, і повинні були б хоч щось взяти від своїх прототипів. А тут – ні сонця вони не бояться – ходять куди і коли хочуть, нічого не бояться. А ще вони світяться, як діаманти! Абсурд. Зауваження друге: Едвард Каллен, з одного боку, ідеальний – красивий, як кожен вампір, з гарними манерами, начитаний, та, все ж, виникає враження якоїсь його несправжності. Якщо порівняти його переживання з емоційним станом Луї з «Інтерв’ю з вампіром» Анни Райс, то в останнього це виходило більш природно і переконливо.

Єдиний вдалий вампірський образ книги – це Алісія Каллен. Загадковість її походження, дар провидиці – все це додає їй шарму.

Авторка зуміла чудово передати атмосферу школи з уроками, домашнім завданням, плітками, дружбою та першим коханням. Читаєш, і ніби сам занурюєшся у світ маленького похмурого містечка, де так мало сонячних днів.

Фільм чомусь не зміг достеменно передати атмосферу книги, хоча найбільше його спаскудили дві сцени, які балансують на межі абсурду та ідіотизму. Перша, коли Белла прийшла до Едварда додому, а його сім’я займається… приготуванням їжі для неї. Аж смішно, що вурдалаки, яким не потрібна людьська їжа, вбиватимуть свій час за таким непотрібним занняттям.  Друга сцена, коли в будинку Едвард показує колекцію випускних шапочок. От нема чого робити вампірам, а лише у школі вчитися! Насправді всі Каллени багато подорожували, змінюючи місце, аби не викликати підозри.

Роберт Паттісон, навколо якого здійнялася справжнісінька істерія, звичайно, красивий, але він – не вампір.  Та й чомусь кіно видається скоріше сплавом соплів і спецефектів, але аж ніяк не містики...

Є гарні моменти: коли Едвард грає на піаніно, коли з туману виходять Джеймс, Лоран і Вікторія, ну і останні кадри з Вікторією.

Хоча у фільмі, на відміну від книги, є один повноцінний вампірський образ. Вікторія. Лиха вампірка, якій в книзі відведено дуже мало уваги. За словами Маєр, вона схожа на дику кішку і має руде волосся. Акторка Рашель Лефевр – просто втілення справжнісінької дитини темряви. Загадковий погляд, грація і шарм.

Тріумф «Сутінок» не дає спокою багатьом, оскільки з вампірської теми можна ще багато чого вичавити. Принаймні так думали боси американського телеканалу CW, коли з вересня цього року запустили серіал «Щоденники вампіра» за мотивами книг Лізи Джейн Сміт. Ще одна історія про кохання, де вона – проста дівчина, а він – вампір-«вегетаріанець», а події відбуваються у маленькому американському містечку Містік-Фолз.

Єлена Гілберт – популярна дівчина, яка закохується у нового однокласника Стефана Сальваторе і розкриває його таємницю – він вампір, проте відмовився від людської крові і п’є лише кров тварин. Та все найцікавіше розпочинається, коли в Містік-Фолс, приїздить старший брат Стефана Деймон Сальваторе, не обтяжений жодними моральними принципами. Починають загадково вмирати люди. У містечку, як виявляється, існує таємна Рада із представників давніх родин, що знає про існування вампірів і розпочинає боротьбу проти дітей ночі.

Окрім постійного протистояння двох братів, життя маленького містечка вирує. Подруга Єлени Бонні дізнається, що вона відьма, а її брат Джеремі Гілберт намагається завоювати прихильність Вікі, старшої від нього на кілька років, і водночас бореться від наркозалежності.

Та у братів Сальваторе є ще одна таємниця. Під час громадянської війни вони були закохані у леді Кетрін, котра й зробила їх вампірами, а Єлена надзвичайно схожа на неї. Стефан прагне будувати стосунки із Єленою, а Деймон бажає воскресити Кетрін з допомогою відьомської сили Бонні.

Ян Сомерхолдер (Деймон Сальваторе) просто ідеально зіграв жорстокого і цинічного, але надзвичайно привабливого вампіра. За останнє десятиріччя це – найкраще зіграний вампірський персонаж. Персонаж Пола Уеслі (Стефан Сальваторе) чимось нагадує Анджела з серіалу «Баффі». Він розуміє, що його брат – породження зла і псує всім життя, але вгамувати його не може. Кожна спроба завершується повним провалом і глузуваннями Деймона.

Атмосфера серіалу значно виграє від того, що творці вирішили згадати про класику жанру – вербену і те, що вампіри бояться сонця (щоправда брати Сальваторе мають магічні персні, які їх захищають), про те, що вурдалаки не можуть заходити до будинку, допоки їх не запросять. Все це додає додаткові плюси серіалу. А ще зацікавлює саме містечко із давніми родами, багатою історією, старими будинками, традиціями і легендами.

Пілотна серія намагалася захопити глядачів таємничістю: частина подій відбулися на цвинтарі, туман при появі вампірів і ворони… Дуже стильно. Спочатку ідея серіалу про вампірів видавалася безглуздою: ну що гарного можуть зняти американці у серіалі про вампірів? А виявляється, що можуть. Хоча, відверто кажучи, серіал на 60% тримається на харизмі Яна Сомерхолдера.

Фанати «Щоденників вампіра» звинувачують Стефані Маєр, що та для своєї сутінкової саги багато ідей запозичила саме з творів Лізи Джейн Сміт, оскільки остання публікується з 1991 року, а Маєр – лише з 2005.

Так чи інакше, а вампіри сьогодні в моді і приносять неабиякий прибуток. «Сутінки» у світовому прокаті заробили 384 млн доларів. Серіал «Щоденники вампіра» має високі рейтинги і став одним з найуспішніших серіалів телеканалу CW, а американське ТБ просто схибнуте на всіляких рейтингах, тому серіалу можна пророкувати довге життя.

Завершити хочеться словами кіношного Деймона Сальваторе: «Я сумую за старою доброю Анною Райс»…