Вітражі прочитала за добу. Насамперед видалося, що цей роман пані Іванцової таки якісніший за попередній. Маю на увазі значно ліпшу мову та форму викладу. Текст читався швидко, бо написаний лаконічно, доступно...
Приємно вразили деякі оригінальності, приміром, цікаво було прочитати французьку приказку: "Вранішній павук – до смутку, павук в обід – клопіт, павук увечері – надія". Або й ось такий моент, що зачепив і повіяв теплом: "Павучок десь сховався. Поліна посміхнулась, усвідомивши, що живе в цій дивній квартирі не сама. Цікаво – той павучок дівчинка чи хлопчик?.."
Загалом письменниця й цього разу постала у ролі, про яку сама зізнається, мовляв, я не хочу бути вискочкою, мені приємніше почуватися такою, як усі... Себто і в текстах намагається не зраджувати легкості, позитиву, світла, несподіваного, проте хепі-енду:)))
А ось іще - чому саме "Вітражі": "Дивно… Цей програмер жив колись в тій самій квартирі. Спав на тому самому ліжку. Може, ще й укривався тою самою картатою ковдрою? У Поліни виникла навіть якась ревність, бо ковдра, хоч і була на перший погляд дивною, та чимось скидалась на вітражі, зібрані з неправильних різнокольорових шматочків скла, які врешті решт утворювали єдину картину. А може, була схожа на її життя…"
Удачі Вам, пані Мілочко!:)

Прекраснй перевод, не верьте никому. Украина вперед!!!!!

просто фантастична книга - досконалий стиль письма, коли навіть довгі описові абзаци читаються легко, бо не мають жодного зайвого слова. інших творів Рота, а особливо "Готель Савой" та "Марш Радецького", це також стосується. мабуть, найкраще, що я читала за кілька останніх років.

каюсь і виправляю.
=)