"Вар'яції для сяку-хаті, телевізора і голосу" за Оксаною Забужко

 Задум створення вистави за мотивами повісті Оксани Забужко «Я, Мілена», ґрунтується на бажанні поєднати різні технології, оскільки це твір про світ сучасних медіа і систем комунікацій. У практичному значенні – це поєднання театральної практики із практиками медійно-комунікативними, спроба перекласти повість мовою театру, але при цьому використовувати технології, закладені у її сюжеті.

Окрім тексту повісті, використовувались комунікативні і медійні теорії, зокрема теорії канадського філософа Маршала Маклюена. Це спроба глибше розібратися із сучасними медіа, особливо зі світом телебачення, про що йдеться у повісті. Дослідити відомий, але так і не розгаданий остаточно постулат Маклюена: «The medium is the message» («Носій є посланням»).

Один із головних компонентів концепції вистави – одночасне мультимедійне навантаження глядача. Що відбувається із поняттями комунікації і рецепції коли іде перевантаження інформаційних потоків, як спроба метафоризації інформаційного віку? Який результат наднагромадження комунікативних технологій на сцені і їхнє використання поза звичним театральним призначенням?

Оскільки ми, за концепцією Барта, вважаємо нашу виставу не твором, а текстом, і не вважаємо, що вистава закінчується після оплесків глядача, ми запрошуємо присутніх до подальшого спілкування з нами у формі індивідуального перегляду відеоматеріалів до вистави. Вони є на подарованому диску, що його кожен глядач отримує перед початком.