«Читець»: Початок фільму буває оманливим

В 2008 році вийшов черговий фільм з Кейт Уінслет, гра якої може тільки радувати при перегляді. Де вона зіграла краще? Питання дуже важке, тому що, скажімо, «Дорога змін» кардинально відрізняється від «Читця». Підхід до зйомок «Читця» – куди більш цікавий. Ми можемо спостерігати якісну інтерпретацію декількох тимчасових рамок, об'єднаних одними головними героями, не забуваючи при цьому про зміст усього, що відбувається.

Те, як починається фільм, може злегка здивувати, але ближче до його кінця це відчуття минає. Раз за разом оголені тіла з'являються на екрані, без особливої на те потреби, прослідковувався недолік у якомусь різкому сюжетному ході. Цим ходом стало читання книг, яке, по суті, не несло в собі нічого неймовірного або фантастичного. Саме з цього моменту починається вміла гра сценаристів над історією. Чітко прописані ходи в останніх епізодах картини приємно дивують своєю життєвістю й правдоподібністю.

До проблем можна віднести досить повсякденні діалоги між героями й погану драматичну промальовку сюжету. Головною повинна бути тема про німецькі концтабори, про жахи, які там відбувалися, але режисер картини Стівен Долдрі вирішив відсунути ті події на другий план, лише зрідка нагадуючи нам про них. Ну а на перший план були висунуті людські взаємини. Тут усе виконано бездоганно. Кінцівка фільму, яка шокує своїм драматизмом, – тому підтвердження.

Якщо головну жіночу роль виконувала лише Кейт Уінслет, то для ролі Міхаеля Берга треба було відразу два актори. Юні роки Берга зіграв німецький актор Девід Кросс, а на роль персонажа більш старшого віку обрали Рейфа Файнса. Складніше було 18-літньому хлопцеві Девіду Кроссу, роль якого була велика за обсягом. Тут вам і хороша англійська (яку він до зйомок взагалі  не знав), постільні сцени з Кейт Уінслет, які тримаються в рамках пристойності. Що ж до Рейфа Файнса, то він максимально влучно підійшов для своєї ролі. Хоч у нього було не так вже й багато екранного часу, він використовував його дуже раціонально й уміло.

«Читець» являє собою чергову спробу звернутися до тяжких післявоєнних років, але натомість повністю поринає у відносини між людьми. Поганого в цьому нічого немає, але незавершеність пріоритетної мети дає про себе знати. Єдине, що може відштовхнути глядача, -  це загальна неспішність подій, адже тривалість фільму становить добрі дві години...