«Закоханий Тома» та інші діти консенсуальної галюцинації

Скажемо відверто: світовий кінопроцес досі якось мляво реагує на посилення ролі ПК і електронної комунікаційної павутини (інету) в житті мирян. Ніхто не знімає опуси про мозолі на кінчиках середніх пальців юзерів і про спалахи кон'юктивіту у полонених магією комп’ютера роззяв. Так ніби жоден чахлик, обставившись кактусами, не проводить за монітором кращі години неспання. Ніби ігрові стимулятори - виключно доля бідолах із загостреною реакцією, а про аську знає лише дюжина посвячених. Так ніби не пройшло 20 років після створеного майже без кінокамер фільму «Трон», ніби ніде крім нашої уяви не існував режисер Кроненберг, котрий вчив нас, як підключати кабель до людської плоті.

 Маркетологи кіностудій лише перехрестившись пропускають в усміхнений мейнстрім теми сайтів знайомств, самі ж сайти – ще навіть не тема, а лише привід симпатичним романтикам знайти один одного і завести якусь собаку. І навіть моди авторського кіно ніяк не перегорнуть сторінку тотального захоплення реалізмом.

А ще в нульовому році бельгійці Рендес (режисер) і Бласбан (сценарист) подарували світу фантастичну картину «Закоханий Тома», про депресію франкомовного ледаря Томи, що страждає агорафобією, боязню відкритих дверей. Тома – роздратована постлюдина з мускулистими фалангами пальців і прирослим до попи комп’ютерним стільцем; коротше, один із нас.

 Тут агорафобія, можливо, – єдина очевидна алегорія фільму. А найцікавіший бік картини – її футуристичні фантазії. До речі, підписуючись під своєю кібер- фантасмагорією, Рендес і Бласбан навмисне забувають поставити дату, щоб налякати нас думкою, що їхнє прийдешнє для нас уже наступило.

Отже, недалеке майбутнє. Люди мучаться при штучному освітлені, перебираючи реагенти віртуального впливу на мозок. Консенсуальна галюцинація справедливо виведена в культ божества. Мистецтво померло. Дизайн не помер. Психологія не померла. В моді салони для колективного потіння і ритуальні каракулі на обличчях (любителі семіотики знайдуть, чим зайнятися), що зраджують язичницьке нутро людей майбутнього. У новому світі, як і зараз, все кепсько: «великий брат» прослуховує дзвінки, людей засуджують до позбавлення імені або до альтернативної міри покарання – добровільної проституції.

 Вичерпавши ресурси фантазії у змалювання нашого завтра, автори фільму вирішили додати до цікавої екскурсії мережевими каналами майбутнього драматургічні орієнтири. Герою Томі вигадують віртуальні любовні інтрижки, в яких він розривається між схожою на Ренату Литвинова cry-baby повією, сумбурною відеопоетесою і пишною мультяшною розпусницею. Футуристичну презентацію враз замінюють на розмови про секс, до речі не надто і прогресивні в своїй ліберальності. В цих діалогах безбожно тиражується слово «любов», кількість згадувань якого обернено пропорційна його емоційній вартості.

 Найкрутіше – як то все показано. Картинка в Thomas est amo

ureux – це обличчя людей на дистанції веб-камерного спілкування. Самого Тому нам не показують, лише вікно його монітору. Половина картини – план дівчачих голів, що розмовляють, з закадровим голосом. Камера фільму співпадає з очима нав’язливого героя, що змушує гостріше переживати його слабкості. Монтажний стик збігається з кліком його миші. Те, що авторам картини цікава не тільки можливість зробити прогноз глобальної погоди, а й оригінальні конструкції кіно, видають вставні в тканину фільму відео-арт-роботи.

Інвалідний світ майбутнього з картини Thomas est amoureux виглядає настільки неминучим, що навіть і не насторожує. Зрештою, важливо не те, у віртуальній ми існуємо реальності чи ні, а те, як ми впливаємо на цю реальність.