«Карамель»: ніби жінка на смак

Карамель – ніби жінка. Жінка – ніби карамель. Солодка на смак, але якщо той смак вивчати довго – трохи з гірчинкою, від якої терпне язик. Липка, тверда і тягуча, як тільки взяти її в долоні, але м'яка і пластична, коли її зігріти. Фільм Надін Лабакі «Карамель» має смак жінки. Жінки без віку, без ознак національності чи віросповідання, соціального чи сімейного статусу. Жінки, що йде довгою дорогою пошуку самої себе, дорогою з вибоїнами й горбами з буденною назвою Життя.

Бейрутський салон краси згуртував під своїм дахом п'ять ліванських жінок. Жінок різного віку, різної зовнішності, різних характерів і смаків, з різними бажаннями й можливостями, але об'єднаних жіночою чуттєвістю й пошуками власного місця на цій планеті, своєї сутності в цьому гігантському клубку доль. У Лаяль роман з одруженим чоловіком. Дівчина не хоче відмовлятися від своїх почуттів, але в той же час розуміє, що вони ведуть її в глухий кут болю, сорому й самотності. Та досить лиш уважніше роззирнутись навколо: може, чиїсь очі з надією вихоплюють з натовпу саме твою постать і, може, саме ті очі є маячками, що виведуть тебе на інший шлях?.. Джамаль страждає через невблаганний процес старіння. Вона воліє бути смішною в намаганнях зліпити докупи уламки образу молодої й привабливої акторки, аніж з гідністю прийняти образ справжній – зрілої, проте досі гарної жінки. Жертовна Роза присвятила все життя догляду за хворою сестрою. На схилі життя м'яким світлом засяяла зірка її першого кохання. Чи стане їй мужності ризикнути побути щасливою наперекір сумнівам і страхам? Її вибір залишається нерозкритим для глядача. Але в просвітках ланцюгів обов'язку пробивається промінь надії. Нішрін виходить заміж за чоловіка своєї мрії. Але дівчині доводиться йти на компроміс із власною совістю, аби віддати шану традиціям й не зганьбити свою мусульманську сім'ю. Чи має виправдання маленька брехня заради великого кохання (так само, як і те, чи буває брехня маленькою, а кохання – великим) – вирішувати кожному особисто. Перукарка Ріма з манерами хлопця-підлітка бореться з потягом до жінок. Одного дня в їхній салон заходить темноока красуня й відтоді зв'язок "пальці-волосся" та обмін поглядами стає для жінок потаємною гріховною втіхою.

Шлях пошуку себе різний для кожної з цих жінок. Кожен має свої перешкоди, які доводиться долати, й свої маленькі радощі, що додають сили й наснаги йти далі. Ті шляхи перетинаються в дружбі й пітримці, в дрібних конфліктах і суперечках, перетворюючи салон на окремий крихітний світ, царство магічної і незрозумілої Жінки. 

Якось в інтерв'ю з Антоніо Бандерасом прочитала таку фразу: "Я витратив майже півстоліття, щоб зрозуміти жінок, але зрозумів одне-єдине: жінку не треба розуміти. Її треба любити, берегти і пробачати незрозумілі нам вчинки тільки за те, що вона – Жінка". Ця фраза чудово вписується в контекст "Карамелі", в її суть, в її чуттєвість. В цьому кіно не важливі репліки героїв, не важлива сюжентна лінія. "Карамель" – це півторагодинне занурення в світ Жінки, яка незрозуміла навіть для себе самої, але від того не менш прекрасна, заворожуюча, магічна.

"Карамель" наповнена чудовою музикою. Відривки жіночих життів, почуттів, бажань сплітаються в ніжний і різнобарвний, хоч і трохи розмитий калейдоскоп. Почуття гармонійно проступають в естетиці кожного кадру, не має значення – комізм це чи страх, страждання чи радість.

"Карамель" – це не ода жінці. Це не спроба її розгадати чи розкрити. Це демонстрація жінки жінкою – режисеркою Надін Лабакі, яка, до речі, зіграла одну з головних ролей в стрічці – дівчину Лаяль. Під час перегляду не нарегочешся, хоч в жанрах фільму зазначено "комедія", не наплачешся, хоч зазначено й "драма". "Карамеллю" можна просто насолодитися. Як і самою Жінкою.