Монстри починають і виграють

Справжні домогосподарки люблять мультики, надто такі, в яких потенційні домогосподарки перетворюються на головних героїнь. Тому, як ви вже встигли подумати, з вчорашньої прем‘єри я би мусила повернутися у справжньому захваті. Але все по порядку.

По-перше, про саму прем‘єру. З її приводу хочеться поставити організаторам питання – де креатив, люди? Де приколи, яскрава картинка для камер, де хоч якийсь натяк на великих і жахливих монстрів і ще більш жахливих чужих? Де обіцяні селебрітіз (купка наближених до «Європа+» не рахується – я жодного не впізнала, бо ж це радіо, чи я щось плутаю)? Запросити дітей – прекрасна ідея, але я би їх розважала так, щоб вони на фіг знесли пів «Кінопалацу» - діти ж бо найкращі монстри в світі! Ще раз переконалася, що в цьому місті по креативності кіно-презентацій рулить «Артхаус трафік», а у дитячій галузі рівних немає «А-ба-ба-га-ла-ма-зі», і хай мене модератори виклянуть за рекламу.

Ну та менше з тим – прем‘єра відбулася, «Монстрів» запущено в прокат, ура!

Отже, наближаюся до «по-друге». Натягаю спеціальні 3D-окуляри, сідаю в першому ряду і … ах, як все захопливо почалося – мене засипали космічним пилом десь у передмісті Сатурна, налякали метеоритним дощем і відпустили разом з уламком астероїда в швидке наближення до Землі! Це була прекрасна подорож – її варто запам‘ятати, бо далі таких сильних ефектів вже не буде (ну хіба що завалять уламками «Золотих воріт» Сан-Франциско – адже кожен порядний блок-бастер мусить розфігачити якусь американську ікону архітектури).

P-movie* - так ми з подругою (справжні домогосподарки не ходять на прем‘єри самі) охрестили «Монстрів», коли виходили з кінотеатру. І вирішили, що на планету насунулася навала фільмів, побудованих виключно з кіноцитат. І якщо раніше гарне кіно називали «полотном», то нинішні варто би називати «рядном» - складене з яскравих шматків шедеврів і опусів голлівудської кіноіндустрії, таке кіно стає яскраве і саме. У «Монстрах» майже пстійно читається «Марс атакує!» Тіма Бартона. Єдине, що не відповідає образу – полонянку інопланетного прибульця Сьюзен озвучує не Сара Джесіка Паркер, ну і врешті їй, цій головній героїні, так і не приживлюють голову до тулуба улюбленого песика (дітки би такого не витримали, а шкода – я би поржала :)

А ще там є багато всього – наприклад прекрасний Комахозавр – ну просто тобі натуральний хранитель лісу Тоторо, хіба що у Міадзакі він блакитний. І, звичайно, професор Тарган – моя прєлєсть, перейняв майже всі повадки доктора Хауса, якого власне Хью Лорі в оригіналі й озвучує. Проте переймати повадки тих, хто тебе озвучує, - вже традиція для DreamWorks. Та й їм навряд чи переплюнути самих себе - найбільше схожий на прототип все-таки Осел зі «Шрека» - Еді Мерфі в ньому почувається найкраще.

Врешті, кожен дорослий глядач нового витвору DreamWorks складе з нього своє рядно, а потім, виходячи з зали, подумає: «Якщо прибрати звідти всі ці чиїсь красівості, цитати і цитатки, то що залишиться в сухому залишку?» Я би такому глядачу порадила не шукати відповіді, а подивитися на неповнолітніх сусідів по кріслах – вони просто пищать від захвату! І хай вони вже ніколи не полюблять такого інтелектуального «Їжачка в тумані», бо ж для них тепер кіно – це ще один атракціон, крутіше, ніж будь-який «Ігроленд». Особливо 3D - одна мама після «Монстрів» зі скандалом забирала в дитини чарівні окуляри. Мале, певно, хотіло і життя тепер спостерігати крізь них.

_________________

* P-movie – patchwork-movie