«Населений острів» - практикум із вивчення російської мови

Так писати, як це вміють Стругацькі, напевно, не вміє більше ніхто. Власне, завдяки їхній майстерності (а ще сценаристам фільму «Населений острів» -між іншим, українським фантастам Дяченкам -, які зуміли підкреслити оригінальну стилістику ) мовні засоби стали єдиним, чим можна захоплюватись в екранізації однойменного фантастичного роману.

Скажу одразу, якщо ви не є прихильником Аркадія та Бориса Стругацьких або взагалі не читали жодного їхнього роману - фільм можете не зрозуміти, ба навіть зненавидіти.

Вже з перших кадрів з'являється зрадницька посмішка - корабель головного героя нагадує щось до болю знайоме! Навіть без секундного копирсання в пам'яті впізнаєш славнозвісний корабель з легендарної «Матриці», так майстерно «стирений» Бондарчуком. Можна ж було вигадати щось своє - адже, в ідеалі, фільм мав би вразити навіть фанатів Стругацьких, які, безумовно, поставились скептично тільки до однієї думки про екранізацію роману.

Дія фільму відбувається у 2157 році. Людська цивілізація перебуває у розквіті, люди стали могутніми і самовпевненими. Головний герой Максим Камеррер гуляє просторами Всесвіту, аж поки його корабель не зазнає аварії і не сідає на невідомій йому планеті Саракш. 20-річний юнак з голівудською посмішкою та модельною зовнішністю приймає все за гру і поводиться так, наче йому постійно хтось кричить «Усміхніться! Вас знімають!».

Що чекає на головного героя - толком і не розбереш, адже це тільки перша частина фільму. Звісно, за законами жанру Максим закохується у чарівну іншопланетянку Раду (Юлію Снегирь)- дівчину, гра якої не викликала ні захоплення, ні зацікавлення, а також заводить дружбу з її братом. Та пригоди російського Нео тільки починаются. І дарма Максим так часто посміхається...

Планета Саракш нагадує Землю 20 століття, однак добряче понівечену ядерними війнами. Нею правлять Невідомі Папи (Отці), які майстерно маніпулюють громадською думкою. Футуристичне місто - сіре і сумне, і знову ж таки віддає таким рідним Голівудом. Зйомки нічим не вражають, а подекуди викликають нудьгу. «І не таке бачили» - пробігає в голові.

Дуже шкода, що яскравий світ Стругацьких утілений так скупо і по-голівудськи заштамповано. Бондарчук не справився із завданням. І, не зважаючи на геніальний матеріал, зліпив нескладний фільм з прогалинами у сюжеті, в якому губишся, нудьгуєш і розчаровуєшся.

Від стрічки не варто чекати якихось відкритів, філософських міркувань, складних сюжетних поворотів. Всього цього там немає. Є тільки блакитноокий блондин, який «рекламує зубну пасту», постійно посміхаючись, що вже з перших кадрів починає дратувати. І навіть сильна гра метрів російського кіно не витягує фільм з розряду «прийшов, побачив і забув». Не вражає навіть сам Бондарчук у ролі жеманного та сірого прокурора. Єдине, що вирізняє фільм з маси йому подібних - прекрасні мовні звороти і відсутність звичної лайки в діалогах, яка так притаманна сучасному російському кіно.

Після всього цього виникає лише одне питання: для кого зроблено цей фільм? Прихильники творчості Стругацьких навряд чи проковтнуть таку підробку, фанати фільмів а-ля «Матриця» не повірять жодному спецефекту на екрані, а любителі фантастики занудьгують від політичних інтриг, які так логічно виглядають у книзі і так незрозуміло - у фільмі... Залишаються тількі споживачі масової культури, які просто люблять дивитися кіно. Будь-яке. А думати за них будуть ті, хто все ж таки після перегляду стрічки візьметься за роман братів Стругацьких і відкриє для себе неперевершений світ фантастики.