Че Гевара: Що головне для революціонера?
(Любов!)
Режисер: Стівен Содерберг
Актори: Benicio Del Toro, Demián Bichir, Franka Potente, Julia Ormond, Rodrigo Santoro
Студія: T5 Cinema - Telecinco, Wild Bunch
Прем'єра: 18.05.2008
Вирішив для себе сприймати Che як єдиний фільм (а не як дилогію «Аргентинець» і «Герилья»). Адже причини роздроблення, очевидно, мають душок комерції - одну шкуру хитро хотіли продати два рази.
Не факт, що я поступаю вірно, частини мають різний стилістичний візерунок, ми згадуватимемо їх з різним настроєм. Але саме в поєднанні половин, при послідовному перегляді, краще за все помітна основна ідея картини, головний персонаж якої навіть не Че Гевара, а сама Революція. А дві частини - це два її погляди в криве дзеркало історії, де вона виглядає то ефектніше, то потворніше ніж є насправді.
Отже, частина перша, кубинська революція (1953-1959) – революція перемоги. І частина друга – болівійська революція (1965-1967) – 
революція поразки.
У першій частині десятки одержимих грішників у мундирах довго гратимуть у хованки на тлі прекрасного й одноманітного екваторіального лісу. Цю частину дехто назве монтажним кіно, тобто таким, у якому наступний кадр не випливає з попереднього. Ще комусь її засоби нагадають кіновисловлювання Олівера Стоуна.
Як будь-який негативний досвід корисніше позитивного, так і друга половина картини на порядок краща за першу, в ній менше демагогії й солдатчини. Натомість більше тиши й простору для власного внутрішнього діалогу на тему «Я і Революція», для аналізу того, чому алгоритм кубинського перевороту не спрацював у Болівії. Друга частина – балада про поразку, молитва по приреченим і віруючим аутсайдерам.
Ернесто Гевара де ла Серна як статний ангел революції, як її земний син, розп’ятий воїнами імперії зла. У кубинській частині – душа повстання, просвітник з автоматом на плечі, бородатий мрійник про латиноамериканську соціалістичну конфедерацію. У болівійській – вибитий із сідла вершник, мокрий ідеаліст і фанатичний астматик, який так і не розпалив вогонь надії на краще життя в серцях лінивих і заляканих орачів-горян. В одному з болівійських сіл у Коменданте запитають: «Чи народна наша революція?» Че скаже: «Так», - і буде чесним. Парадокс лиш у тому, що революція на Кубі – революція народу для народу, в Болівії – лише для народу.
Содерберг і страшенно схожий на Гевару артист Бенасіо дель Торо наділяють Че унікальним відчуттям історичного перерізу (наприклад, його лояльність до озброєної боротьби і смертних вироків межує з усвідомленням тимчасової неминучості подібних методів).
І найголовніше: Содерберг не соратник Коменданте. Він свідомий того, що шукає певну історичну об’єктивність. Показує, як важко лежати в багнюці заради світлого майбутнього людства, але сам відмовляється в нього вірити і тому майже очищує чотирьохгодинний фільм від ідеологічних догм. Содерберг показує нам не стільки трибунного титана, скільки харизматичного вояку, про масштаб особистості якого більше дізнаєшся з шепоту партизанів, ніж з візуального досвіду.
Содерберг - не пафосний іконописець і не ремісник соцарту. Після його фільму навряд чи захочеться дружити з Революцією. І бажання бігти до дзеркала міряти чорний берет також не виникає.
До речі, у Львові цей фільм показують в кіноклубі Олега Яськіва (в музеї ідей на Валовій). Нещодавно була показана перша частина, друга ж в анонсах. Хороший клуб, підтримуйте його своїми візитами.
[Сорі за рекламу, це все во ім'я доступності мистецва народові. Я в клубі виключно гладач.]
Класна реценція.
душевна рецензія. але фільм – гівно.
Сильно разочаровался в фильме... Содерберг чего-то не туда пошел, куда следовало, отчего смотрелось все просто нереально скучно и глупо.
Дивився першу частину. не вразило. проект дійсно комерційний. і за ідеалістичністю сцен нагадує "житіє ульянова". хоча, в принципі, гевара і був ідеалістом.
коротше, документальний фільм я б подивився з більшим задоволенням. нехай навіть в 10 серіях, оскільки насиченість життя Че вимагало від режів критичної вибірковості сцен та епізодів. після книжки таке дивитися цікаво тільки перші хвилин 10. коли в кадрі з'явилися всі головні дійові особи і ти подумки відмітив вдалість підбору акторів та гриму більше нічого від фільму не чекаєш.
Че Гевара...
Ним захоплюється Марадонна та Кустуріца.
Його ідеї та прагнення втілив в життя Фідель. У Марадонни на плечі є тату Фіделя. А Кустуріца каже, що Фідель – його герой та найкрутіший політик на Землі.
Дебіли. Сраний анти-глобаліст Кустуріца, який живе, чомусь, не в селі під Косово, а в Нью-Йорку, на Манхетені, не розуміє, що за Фіделя він би сидів у в*язниці, а його доньку та дружину по черзі гвалтували б агенти спецслужб. Він має дякувати можливості знімати те, що хоче та свободі слова, в тому числі, ненависній йому Америці...
Що Че Гевара зробив для Аргентини? Давайте на хвилинку уявимо, що ми можемо вирізати з карти світу Аргентину, Кубу та викинути з історії Фіделя та Че Гевару. Що зміниться, окрім кубинських сигар та аргентинського футболу? НІЧОГО! А тепер давай виріжемо з карти світу Америку, яку там старанно Кустріца, Марадонна, Че Гевара, Уго Чавес та Фідель обсирають. Що знміниться? ВСЕ!
Ернесто Че із тих мрійників Бертолуччі, пост-хіппі, які змогли запалити серця мільонів жагою змін, жагою тотальної "свододи пролетаріату". Але є одне але.
Видатний економіст Фрідріх фон Хаяк у своїй книзі «Дорога до рабства» писав, приблизно, так – «Припустимо, що комуністи виходили із щирих бажань. Вони дійсно бажали добра людям, вони дійсно боролись за мрію, вони дійсно хотіли відновити справедливість, вони дійсно були добрі, вони дійсно мали серця сповнені любові, відваги, честі та справедливості. І тепер я в своїй книзі доведу, що чим більш щирі та чесні були переконання та дії у комуністів, тим більш катастрофічними були наслідки їх діянь» І він довів це. Сухою математикою, теорією множин.
Потім великий математик Рос Ешбі підсумувавши перші закони термодинаміки та гіпотези про ентропію довів свій закон, закон різноманітності Роса Ешбі –
Керівник зможе керувати об*єктом лище в двох випадках –
1. Керівник таким самим різноманітним, складним як і об*єкт керування
2. Керівник має спростити об*єкт керування
Наприклад, це закон пояснює такий відомий парадокс – що керувати космічним кораблем простіше ніж несправною доменною пічкою.
І він також написав книгу, де переніс цей фундаментальний закон кібернетики та теорії керування на біологічні, генетичні та соціальні системи.
Іншими словами, ні комуністи, ні нацисти, ні Франко, ні Путін, ні Фідель, Ні ЧЕ Гевара не могли стати такими «складними» як і суспільство, вон не могли фізично відстежити весь вир думок\емоцій\ротацій та всього іншого, що виражає суспільство і тому вони всі діяли за принципом який дуже гарно проілюстрував римський імператор в одній притчі –
Одного разу до римського імператора приїхав намісник його із далекої провінції і запитав у нього – ти такий розумний, пишеш книги, філософські транктиати, керуєш цілою імперією, але скажи, в чому секрет, як ти справляєшся з керуванням? На це імператор мовчки показав рукою на доріжку в саду, запрошуючи прогулятись. Вони йшли мовчки, лише імператор час від часу зупинявся та мечем зрізав ті травинки, які були більш високими ніж решта. Намісник все зрозумів без слів.
Рецензія написана класно. Наскільки влучно – не знаю, бо фільм не бачив.
Приколола назва – нагадала чапаєвське: "Гдє должен бить командір?"))