«Справа №39»: Рене Зелвегер проти дитини-диявола

Мало хто не помітив стару-нову фішку кіношників маніпулювати числами. Словом, масово сіли бавитися в нумерологію – шукають все оригінальніші числа для заголовків і тем. Хоча багатьом сучасним фільмам і попри цифри з номерами «оригінальності» не позичати. «Справа №39» – яскраве цьому підтвердження.

Сюжет фільму банальний до сліз. По шматочку з «оменів», «сайлентхілів» та «дзвінків» з «шостими відчуттями». Шкода, мозаїка з тих шматочків шедевром не стала. Зі злом у «Справі» бореться сумлінна соціальна працівниця (Рене Зелвегер), котра дуже хоче порятувати якомога більше сімей, захистити від жорстоких батьків якомога більше дітей. Героїня веде 38 справ, 39-та стає фатальною в її житті. Нещасні маленькі дітки, за чиє мирне дитинство ти так вболіваєш, можуть виявитися зовсім не янголятками. І якщо якась гарненька дівчинка виявиться демоном невідомого походження, доведеться боротися зі злом самотужки.

В цілому, фільм досить слабенький. То явно не жахи, бо окремі кадри жахіть якісь незграбні і не зачіпають. «Справа №39» – точно й не містика, бо що там містичного? Якби хотіли побільше містики, обіграли б походження, можливості й вразливість демона, що втілився у дівчинці. Зло у фільмі нізвідки не береться й нікуди не дівається. Звичайно, не скажу, що під час перегляду було зовсім не страшно. Страшно, в окремі моменти – навіть дуже моторошно. Та всю ту моторошність наганяла мала Джеделль Ферланд, що майстерно зіграла у фільмі роль дівчинки-диявола. Та й Рене, без сумніву, постаралася в цьому незвичному для неї жанрі.

Але старання акторок не додали фільмові нічогісінько особливого. Якщо зав’язка «Справи» була ще досить непоганою, навіть інтригуючою, то кінцівка остаточно зводить нанівець всі невеликі позитивні враження. Розв’язці – не більше двійки. А всьому фільму – трійку. З плюсиком за моторошну малу.