District 9: Чужий як дзеркало людського виду

Фільм «Дев’ятий округ» справив неочікуване враження. За всіма ознаками це кіно мало стати черговою голівудською попсою, враховуючи попередній досвід зйомок продюсера фільму – Пітера Джексона. Останній примудрився в свій час з епічної саги про хороброго гобіта та його друзів зробити далеке від класичного фентезі видовисько. Однак мова піде не про паплюження світлої пам’яті Професора, а про дебютний доробок режисера з Південно-Африканської республіки Ніла Бломкампа.

Після усіх спроб американців поєднати «екшн» та фантастику, що закінчувалися горами трупів на екрані та ріками крові без жодного глузду та моралі (численні «Обителі зла», продовження «Зоряного десанту», невдалі гібриди «Чужого» з «Хижаком» та ін.), фільм дивує та радує своєю потужною гуманістичною ідеєю. Так, кров і людську, й інопланетну проливають охоче, з превеликим натуралізмом зображений побут та фізіологія інопланетян… Однак огиди картинка на екрані майже не викликає. Тому що під час перегляду стає зрозуміло, навіщо режисер вдається до таких фізіологічних подробиць. 

Відеоряд стрічки взагалі відрізняється продуманістю – дрібниці інтер’єру ретельно підігнані під сюжет. А стиль «home video» та «кліпова» нарізка надає кіно додаткової оригінальності.

Є у стрічці речі, які вражають – не кривавими жахами, а соціальним підтекстом. Наприклад, готовність проституток з йоханнесбурських гетто переспати з будь-ким, хоч зі страховидними комахами-інопланетянами. При цьому «громадськість» закриває на це очі, а коли треба – осуджує головного героя, що нібито займався сексом з інопланетянами. Чим не аналогія з підпільною індустрією зоофілії, зґвалтувань, садо-мазо та дитячої порнографії? На такі речі люди йдуть вже зараз. «Билли, что ты готов сделать за деньги?..» Соромно стає за рід людський. І ця думка чи не головна у фільмі.

Вражає й те, що земляни не виявили за 20 описаних років жодної цікавості до «мирної» інопланетної техніки, що буквально висить над ними в повітрі, так само як до культури інопланетян. «Хазяї» примудрилися вивчити тільки мову «гостей» – для того, щоб ефективніше переганяти з одного концтабору до іншого.

Головний герой – наївно-агресивний чиновник Вікус ван де Мерве, представник транснаціональної коопорації «Multinational United» (MNU), що організовує масштабну акцію виселення розумних істот зі своїх домівок. Акція, ясна справа, перетворюється стараннями військових-найманців на кривавий хаос. Вікус без тіні сумління знищує яйця інопланетян, наводячи «законність» та називаючи вбивство «абортом», та ще й ловить від цього кайф. Такий самий кайф, але вже від знищення дорослих розумних істот, ловить «антигерой» стрічки, полковник, і цим дійові особи «на старті» практично не відрізняються. Впадає у вічі й зневажливе ставлення ван де Мерве до чорношкірого колеги, котрому доводиться «обійтися» без бронежилета в умовах бойових дій. Жорстокі всі: корпорації, мафія, звичайні люди. «Подалі від моїх очей» – головний лозунг обивателя, котрий опинився у сусідстві з інопланетянами. Прибульці також не ангели, дикість «робочих особин» промовисто показана на початку стрічки. Утім, такими самим можуть стати і звичайні людські біженці… 

Неправі у показаній ситуації усі – і страховидні біженці, що звалилися з неба на йоханнесбурзький соціум («Їх цілий мільйон!»), і корпорація, що катує нещасних «повзунів», і місцеві мешканці, одні з яких наживаються на інопланетянах, а інші вбивають їх з мотивів помсти та ненависті до всього чужого. Аналогія з часами апартеїду в ПАР також напрошується відразу. Тут алюзії автора жорсткі й цинічні – наочно показано, як колись упосліджувані чорношкірі готові за першої ж нагоди упосліджувати будь-кого, хто ще безправніший за них. Режисер дає зрозуміти, що ця ганебна риса властива усім людським створінням, незалежно від кольору шкіри. І жорстко-іронічно виглядає в кадрі постамент на вході до нетрів у радянському стилі, що зображає людину та інопланетянина, які тримаються за руки.

Фільм містить і багато інших підтекстів, які свідчать про обізнаність автора як із класикою фантастики (Рей Бредбері – «Бетономішалка», Кліффорд Саймак – «Що може бути простіше за час», «Міраж», твори Айзека Азімова), так і з доробком колег по кінематографічному цеху. Прямі аналогії напрошуються із сюжетним ходами першої «Матриці» – герої братів Вачовські також вирішують всупереч долі проникнути до супер-охоронюваної будівлі та дістати бажаний артефакт. У «Матриці» «артефактом» став полонений Морфей, у «Дев’ятому окрузі» – пробірка з інопланетним ДНК. Утім, безвихідні ситуації – чи не улюблена тема голівудських фільмів у стилі «action». 

Варто, однак, зауважити талант Бломкампа, що виявився у поєднанні динамічної дії та зображення суто моральних дилем, з якими постійно стикається герой. Герої «Зоряного десанту», «П’ятого елементу» та іже з ними жодного разу не замислилися над питаннями гуманного ставлення до «чужих». У «Дев’ятому окрузі» наївний кіношний світ американців поступово стає не «чорно-білим», а «кольоровим».

Кіно містить також аналогію з класичним фільмом жахів «Чужий» та його продовженнями. Вигляд прибульців – це суміш усіх можливих кіноштампів того, як мають виглядати інопланетяни, а сцени народження їхніх дітей із яєць цілковито запозичені у творінь Рідлі Скотта та Кемерона. При цьому «Дев’ятий округ» фактично заперечує основну ідею «Чужих» та численних «Днів незалежності», «Зоряних десантів» та «Смертельних вторгнень» – зіткнення «ворожого» інопланетного розуму з «мирним» земним.

Пол Верховен так і не пояснив свого часу, чому жуки-монстри так відчайдушно прагнуть завоювати Землю, маючи цілком придатний для життя світ. Натомість Роланд Емеріх у «Дні незалежності» чітко розставив усе по поличкам – виявляється, існують цивілізації-паразити, які мандрують від зорі до зорі та викачують з населених планет усі ресурси. Практично ця ідея – самопародія на ідеологію західної цивілізації «Після нас – хоч потоп!», а також втілення прихованих страхів мешканців Заходу останніх ста років – страху нападу чогось незрозумілого та агресивного, страху зникнення світу, до якого всі звикли. Своєрідний катарсис американці переживають, лише переглядаючи фільми-катастрофи (із думкою «Слава Богу, це не зі мною!») та стрічки про героїчну перемогу «good guys» над інопланетянами.

Як тут не згадати культову для екологістів «Промову вождя Сіетла», записану у 1855 р. та літературно адаптовану у 70-х рр. ХХ ст., у якій гостро критикується американський підхід до споживання – «знищити все, викачати усі ресурси, виловити усю рибу, а потім переселитися кудись у краще місце…». Або слова Уестона, негативного героя роману «християнського фантаста» Клайва Стейплза Льюїса «За межі безмовної планети»: «В ім’я могутності самого Життя я готовий ... йти вперед крок за кроком, вытісняючи, де необхідно, нижчі форми життя, заявляючи свої права на планету за планетою, на систему за системою до тих пір, поки наші нащадки – якої б незвичної форми й непередбачуваного світогляду вони б не набули – не поширяться Всесвітом усюди, де тільки вона населена».

У фільмі Ніла Бломкампа ця класична парадигма «екстенсивного розвитку» замінена на іншу – інопланетяни сліпо шукають порятунку від невідомої біди, не прагнучи силою відібрати ресурси у землян.

Ідея «Дня незалежності» про велетенський корабель-матку, всередині якого «чужі» чекають на завоювання Землі, успішно доведена Нілом Бломкампом до абсурду. Всемогутні та озброєні інопланетяни перетворилися на… слабких та безщасних особин, позбавлених керівництва та елементарних технічних знань.

Ще одне цікаве «запозичення з класики»: протягом усієї чотирьохчастинної епопеї про «Чужих», знайдених на планеті LV-426, злі бізнесмени з корпорації «Вейланд-Ютані» цинічно обдурюють та вбивають головних героїв, прагнучи отримати чужопланетне створіння та перетворити його на ідеальну зброю. У «Дев’ятому окрузі» цей кіно-штамп був утілений дослівно. Щоправда, в незвичному антуражі – цього разу інопланетяни, хоч і чудовиська на вигляд, але не стікають отруєною слиною, побачивши людину. Аж ніяк. Люди стають більшими монстрами, ставлячи прибульців на коліна, катуючи та розстрілюючи. Роблячи звичну справу. При цьому прибульці, володіючи могутньою зброєю, зовсім не відповідають взаємністю.
Не обійшлося й без алюзій з класичним філософським твором Франца Кафки «Перетворення».

Практично та сама історія – перетворення людини на комаху, але не раптове, як у класика, а поступове й болісне… Інопланетяни до того ж набагато більше схожі на людей, аніж кафкіанський жук – чого варті ретельно промальовані очі «чужих», наповнені біллю та розумом.

Промовистий нюанс фільму: мафіозна корпорація «MNU» контролює увесь медіа-простір і суди, а видання, іронічно названі «незалежними», публікують відверту дезінформацію. І єдиного чесного хакера, що викриває злочинні медичні експерименти «MNU» з інопланетянами… засуджують наприкінці стрічки. Власне, головний герой, що став справжньою людиною, перетворившись зовнішньо на монстра, так і лишився неправильно сприйнятим – тому що підконтрольні корпораціям ЗМІ назвали його зрадником людства.  

Найсильніша соціальна алюзія фільму – це біженці. За маскою огидних чудовиськ ми бачимо мешканців гетто по всьому світу – у Палестині, країнах Африки, Латинської Америки… Є світ, якого не бачать «цивілізовані» країни, назавжди схований за стіною наживи та несправедливості, і саме його частково відобразив Бломкамп. Світ, де немає винних, тому що винні усі. «Чужими» для Першого світу («золотого мільярду») стали мільйони людей, і лише насильницькими шляхами, як це роблять сомалійські пірати, вони здатні заявити про себе. Тому цей фільм – не стільки про те, що може статися («перший контакт» та інші рожеві мрії), скільки про те, що є наочною реальністю (бідність, нерівність та приниження).

Соціальні лиха оволоділи планетою вже давно, і так само, як у фільмі, важко сказати, хто став їхньою причиною. «Так історично склалося…»

У прискіпливому зображенні упослідження будь-кого, хто відрізняється від звичного стереотипу, і полягає основна ідея фільму. І хто більш «людський» у такій ситуації – ван де Мерве, що дав надію на порятунок розумним істотам, не схожим на себе, чи бездушні керівники транснаціональної корпорації? Відповідь, я думаю, зрозуміла. 

Фото з офіційного сайту фільму.