«Тарас Бульба» Володимира Борткa, або «300 спартанців» по-вєлікоросскі

Ось і вийшов на екрани українських кінотеатрів історичний блокбастер Володимира Борткa «Тарас Бульба» за однойменною повістю Гоголя. Прекрасні костюми, по-справжньому масові масовки, голлівудські трюки (постановка Ніка Пауелла), добре зняті батальні сцени, що заворожують, близькість до оригінального тексту – все це робить «Тараса Бульбу» шедевром російського кінематографу. Проте після перегляду я відчув деяку неоднозначність, причиною якої був надмірний гоголевський патріотичний пафос.

«Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!» - кричить у вогнищі Тарас. Такий блискучий патріотичний фінал, при чому, як у повісті, так і у фільмі! Який пафос - запорізький отаман XV століття перед смертю згадує московського царя! Зараз нам важко уявити, як таке міг написати класик, якого вважають, до речі, у тому числі й українським. Але для Гоголя, що жив тоді в Петербурзі і який уявляв Україну як невід'ємну частину Російської імперії, така думка, сповна, могла бути логічна. Могла бути, але ж могла і не бути, і це не просте питання. Справа у тому, що у першому виданні повісті у 1835 році нема жодного натяку на такий пафос, все це з’являється тільки у наступному виданні 1842 року, яке автор переробляє, можливо, під впливом нових патріотичних відчуттів, але, напевно, не без тиску ззовні. Тобто увесь цей гіпертрофорваний патріотизм є другорядним. Наприклад, не було у першому виданні жодних з цих фраз героїчно помираючих козаків:

Только и успел сказать бедняк: «Пусть же пропадут все враги, и ликует вечные веки Русская земля!» И там же испустил дух свой.

А уж упал с воза Бовдюг. Прямо под самое сердце пришлась ему пуля, но собрал старый весь дух свой и сказал: «Не жаль расстаться с светом. Дай бог и всякому такой кончины! Пусть же славится до конца века Русская земля!»

Поникнул он теперь головою, почуяв предсмертные муки, и тихо сказал: «Сдается мне, паны-браты, умираю хорошею смертью: семерых изрубил, девятерых копьем исколол. Истоптал конем вдоволь, а уж не припомню, скольких достал пулею. Пусть же цветет вечно Русская земля!..» И отлетела его душа.

Упал он, наложил руку на свою рану и сказал, обратившись к товарищам: «Прощайте, паныбратья, товарищи! Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь!»

Повел Кукубенко вокруг себя очами и проговорил: «Благодарю бога, что довелось мне умереть при глазах ваших, товарищи! Пусть же после нас живут еще лучшие, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!» И вылетела молодая душа.

У фільмі (як і у другому виданні повісті) всі ці фрази фігурують упродовж однієї сцени знищення козаків (підряд протягом нетривалого часу), що викликає досить неприємне, але знайоме відчуття, ніби на вас тисне імперська пропаганда. Можна сказати, що автор нової картини «Тарас Бульба» не винен у цьому, мовляв, сам Гоголь таке написав, що ж тут поробиш, все близько до тексту. Але на те він і режисер, щоб переглянути книгу по-своєму, побачити в ній те, що так просто не йде до рук пересічної людині, не дається її оку. Заяву про те, що фільм був знятий дуже близько до тексту, можна вважати не зовсім вірною. Там, де було потрібно, для посилення ефектності були вставлені сцени, що не фігурують у повісти. Наприклад, мертве тіло дружини Тараса, принесене козаками, хрещення Андрія (згадується подібна сцена в екранізації 1962 г з Юлом Бріннером), сцена написання запорожцями листа султану та інше.

Бідний Гоголь, його знову не зрозуміли. П'єса «Ревізор» з повчальної життєвої історії перетворилася на гротескову комедію, наповнену персонажами-дурнями. Конфлікт особистості у повісті «Тарас Бульба» між окремою людиною з його потягами та прагненнями та співтовариством з його обов’язком й звичаями, цей конфлікт між особистістю і загалом був витіснений на другий план патріотичними промовами та сценами «во славу Великой России».

Якщо Єжи Гофмана після прем’єри його картини по повісті Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем» звинуватили у тому, що він зняв фільм «що догоджає полякам», то що можна сказати тут? Це ж небо та земля! Можна лише гадати, як на цей фільм відреагує світова громадськість, і особливо самі поляки. В цілому ж, якщо вирізати деякі фрагменти, фільм вийде досить нормальний. Навіть у світовий прокат можна.

Картину Володимира Бортка «Тарас Бульба» разом з «АдміралЪом» Кравчука можна віднести до серії нових російських патріотичних фільмів. Проте, в цьому ряду, він, без сумніву, стоїть набагато вище за свого попередника.