«Життя перед її очима»: відбулось чи примарилось?

В рамках проекту «Артхаус трафік» до Києва завітало «Американське незалежне кіно». Три фільми: «Життя перед її очима» (The Life Before Her Eyes), «Перемотка» (Be Kind Rewind), і «Мілк» (Мilk) можна подивитись цими днями в кінотеатрах Києва. Про перший з них - фільм «Життя перед її очима» режисера Вадима Перельмана - і піде далі мова.

Особа Вадими Перельмана цікава хоча б тим, що він народився у Києві, в 1963 році. В підлітковому віці родина майбутнього режисера емігрує до Канади. Після нового заміжжя матері у Вадима з'являються проблеми з вітчимом: він тікає з дому і після декількох років поневірянь осідає в Лос-Анджелесі, де займається виробництвом музичних кліпів та рекламних роликів для таких компаній як «Microsoft», «General Motors», «Panasonic», «Nike» та інших.

Одного дня до рук Перельмана потрапляє роман Андре Дюбуса «Дім з піску та туману». Вадим на власні кошти викупає права на його екранізацію і пише сценарій до фільму. В 2003 році дебютна стрічка уродженця Києва змушує говорити про нього весь Голлівуд - його «Дім...» номіновано на «Оскар» відразу в трьох номінаціях! Тож пройти повз нову стрічку найкращого режисера-дебютанта за версією Ради кінокритиків США справжній кіноман просто не маємо права.

В жодному разі не читайте традиційну програмку до фільму, коли підете в кінотеатр (в моєму випадку це була «Кінопанорама»)! Не знаю, хто та людина, яка пише тексти до цих програмок і за що вона отримує платню, але в програмці написана повна маячня. Читаємо:

«Типова домогосподарка Діана має чудового чоловіка, янголоподібну доньку та будинок з білим парканчиком. Та в її минулому залишаються темні таємниці, які не дають їй жити спокійно. Кожного дня вона повертається думками до жахів з її підліткового минулого, що перевернули її життя назавжди...»

Неадекватність преамбули в тому, що фільм не про Діану-дорослу (Ума Турман), а про Діану-школярку (Еван Рейчел Вуд) та про її молоде життя з типовими для її віку помилками і проблемами. Причому не Діана доросла згадує про Діану-школярку, а, навпаки, Діана-школярка уявляє себе Діаною-дорослою в ту мить, коли божевільний однокласник цілиться в неї з автомату...

Стрічка змальовує життя двох подруг, Діани та Морін, в малому провінційному містечку. Подруги ходять до школи, а після уроків - пустують та бешкетують. Спілкуючись, дівчата діляться мріями про майбутнє; вони мріють про життя в хорошому районі, про будинок з терасою і надійного красивого чоловіка, схожого на лектора Пола МакФі, чию лекцію вони якось відвідали. Морін - дівчина скромна і набожна, тоді як Діана - розкута і волелюбна. Діані буває нудно, вона постійно шукає пригод: кличе подругу скупатись в чужому басейні, зловживає марихуаною і незахищеним сексом з латиноамериканським хлопцем Райаном. Незахищений секс, як це часто буває, закінчується абортом, а коли Діана відлежується після аборту у нього вдома, переляканий Райан рюмсає, мовляв, його нудить від вигляду крові.

В одному з дівчатами класі навчається Майкл, такий собі депресивний і замкнутий емо-бой. Одного дня він, передивившись очевидно «Термінаторів» і «Джонів Рембо», приносить до школи автомат і розстрілює цілий свій клас вкупі з учителем в той самий час, коли Діана та Морін зайшли до туалету курнути трави. Розстрілявши колишніх однокласників, Майкл не забуває зазирнути і в туалет.

- Котру з вас убити? - питає Майкл переляканих дівчат.

- Ти можеш убити мене... - говорить Морін.

- Убий мене, - схлипує Діана.

Ось в цю мить, доки хворий на голову Майкл вирішує, в котру з них стріляти, у неї перед очима і постає все її життя - life before her eyes. Вона бачить будиночок з терасою, дбайливого красеня-чоловіка, ненароджену донечку Емму і студентів, яких навчає трактувати живопис Гогена.

Проходить ще декілька секунд. Майкл стріляє...

Фільм - чудовий. Переглядаючи його, мимоволі радієш за Голлівуд - схоже, не все ще у ньому вмерло, якщо знімаються і виходять на широкі екрани такі стрічки. Попри, здавалось би, доволі банальну для Америки тему шкільного насильства, сценарій є добре продуманим, характери героїв чітко виписані і все це дуже добротно знято. Еван Рейчел Вуд в ролі молодої Діани дуже переконлива - харизма Уми Турман не відставила молоду акторку на другий план. Фільмові притаманна певна примітивність та зайва емоційність - в кадрах, де люди слухають лекцію Пола МакФі і в кадрах, де поліція рятує школярів, але американській стрічці це можна пробачити. В будь-якому разі, все це компенсується неперевершеною кінцівкою. Це - саме той фільм, що його варто дивитись до кінця (чого, очевидно, не зробили люди, котрі складали програмку). Дивіться - і ви не пожалкуєте!