Казімеж Мочарський, «Бесіди з катом»: Ад’ютант диявола

Кат рідко пояснює жертві мотиви своїх вчинків. Хіба що він сам опиняється в ролі жертви.

Художній простір тюремної камери поєднує двох нещодавніх заклятих ворогів. Часові рамки – 255 днів спільного ув’язнення. Непоганий сюжет для захопливого роману. Але перед нами практично документальне свідчення тих подій, а один із в’язнів – це сам автор, активний учасник антигітлерівського підпілля і вояк Армії Крайової.

Зізнання душогуба перед обличчям смерті – центральна тема книжки Казімєжа Мочарського «Бесіди з катом». Головним її героєм є історична постать генерала СС Юрґена Штроопа, який у квітні і травні 1943 року відправив на той світ 71 тисячу польських євреїв і перетворив частину Варшави на пустельну руїну.

Масштаби гітлерівських злочинів важко переоцінити. Звичайно, скидати їх усіх на рахунок одного фюрера було б несправедливо. За ними стояли тисячі штроопів. «Політично не дуже грамотний», «типовий солдат, який діє згідно з наказом» – така внутрішня характеристика Штроопа керівництвом СС. Водночас це не заважає йому бути «добрим чолов’ягою». Автор намагається розібратися, який механізм перетворює цих «добрих чолов’яг» на безжальних душогубів.

Спільна камера, допити і смертний вирок витворюють своєрідну в’язничну солідарність, яка дозволяє торкатися в розмовах найпотаємніших і найдражливіших тем. Проте ця солідарність аж ніяк не стосується світоглядних позицій. Штрооп до останнього залишається переконаним нацистом, тоді як Мочарський відстоює принципи толерантності й людяності.

Потрібно зважати, що книжка писалася з огляду на цензуру не так давно реабілітованим смертником. Тому в ній, звісно, не могло бути відкритих звинувачень на адресу комуністичного режиму. Проте вдумливий польський читач легко відстежував в образі Штроопа риси більшовицьких партійних функціонерів, які сліпо і слухняно дотримувалися наказів начальства заради кар’єри і власного збагачення.

До таких читачів, безумовно, належить відомий польський дисидент Адам Міхнік, якому «пощастило» відсидіти в тій самій в’язниці, де відбувалися розмови Мочарського зі Штроопом, і який написав до них прекрасну передмову. Вона однозначно дає зрозуміти, що між нацистським і комуністичним режимами більше спільного, ніж відмінного. Це чудово розумів і буквально відчув на власній шкірі, – якщо згадати ті 49 видів тортур, яких він зазнав під час слідства, – Казімєж Мочарський.

Історія Польщі й історія України від початку Другої світової війни мають багато спільних рис і паралелей. Чи має Україна таке ж критичне й узагальнене розуміння двох тоталітарних жахіть, що випали на її долю? Важко сказати. Проте можна сказати напевно, що завдяки перекладачеві Олесю Герасиму та чернівецькому видавництву «Книги – ХХІ» ми вже маємо українське видання «Бесід із катом». Повірте, зовсім не мало.