«Коханка» Януша Вишневського – менструальний синдром у літературі
Автор: Януш Л. Вишневський
Видавець: Фоліо
Рік: 2009
Перекладач: Н. В. Сняданко
Коли читаєш оповідання у збірці «Коханка» Януша Л. Вишневського, час від часу хочеться закрити книгу і ще раз подивитися на обкладинку, аби пересвідчитися у тому, що це справді написав чоловік. У свідомості читачки-жінки аж ніяк не вкладається, що особа протилежної статі могла настільки осягнути те, що ніколи не зможе пережити. Причому йдеться як про фізичний, так і про емоційний стан.
Чого вартий лише опис статевого дозрівання героїні оповідання «Синдром прокляття Ундини» Матильди. «…вона пригадує, ще кілька наступних місяців щоразу нетерпляче очікувала, коли настануть «ці дні», і вони надходили з гідною подиву регулярністю, щоразу давали їй почуття певності себе і справжньої дорослості та жіночності. Тоді, протягом перших трьох чи чотирьох місяців їй подобалось у цій щомісячній церемонії все. Навіть біль унизу живота вона стоїчно терпіла і тішилася відчуттям власної несхожості на інших, бо «у неї вже почалося, а в інших однокласниць ще ні разу не було». Думається:«Ні, ну не може чоловік таке писати!» Та, виявляється, цілком таки може. І цього чоловіка звати Януш Вишневський.
А в оповіданні «Коханка» автор описує таке, що від здивування знову перехоплює подих. Подібне, напевно, відчувають коханки усіх країн та міст. Втім, знову зауважте: коханКИ, а не коханЦІ. Адже лише коханка може відчути чиюсь обручку у своїй піхві. «Кожна літера, вигравірувана на цій обручці, була ніби гачок, який чіпляв і роздирав мене зсередини. Йоганна 30.01.1978. Мені починало боліти вже на «Й», перші сльози виступали на очах на «а», а по-справжньому кололо на «30».
Дещо виривається з композиції книги оповідання «Шлюбна ніч». Адже якщо у попередніх розповідях йдеться про нічим не особливих людей, то тут описуються цілком історичні події. Адольф Гітлер постає чоловіком, якого хоче сила-силена жінок. Єву Браун залишається лише пошкодувати. І пошкодувати не лише через те, що їхній шлюб з Адольфом тривав лише кілька днів, а ще й тому, що вона, мовляв, «не була породистою жінкою», та й взагалі заважала фюреру.
Загалом, за словами Януша Вишневського в одному з його інтерв’ю, книга «Коханка» - це збірка оповідань про жінок, які страждають на менструальний синдром. «Я би й сам хотів стати жінкою. Ненадовго, - зізнається Вишневський. – Щоб на власній шкірі відчути хоча б частину цих хвилювань. Вважаю себе започатковувачем менструального напрямку в літературі, на противагу, скажімо, алкогольному».

Олесю, невже Вам настільки близькі ці брехні, котрі чоловік собі уявляє про жінку..? бо і щодо "цих днів" – це швидше покара, ніж уявлювана ним гордість... і всередині у жінки не настільки чутливо... хіба, психологічно щось собі напридумала...
Я думаю, що кожна все це відчуває по-своєму і мої емоції у деяких моментах співпали з тим, що пише Вишневський.
Дякую за рецензію.
У Вишневського таланту не відбереш: він так проникливо пише, як жінкам-літераторам не снилося.
Звісно, про започаткування менструального напрямку-це він загнув.
А як же Пастернак із "Дитинством Люверс", Коельо із "11 хвилинами"?
З усіх його оповідань, як на мене, "Коханка"-- найяскравіше.
І ця обручка...
Блін, та справа ж не в тому, що всередині чутливо, або ні!!
Він так тонко розкриває психологію коханки, цю безвихідь...За це йому респект.
Я б це оповідання дівчаткам з дитинства б читала...Щоб не велися.
Ну та власне, що з обручкою – то явна гіпербола. Але ж яка гарна! :) Все психологічно, звісно ж. А психологію і справді розкрито гарно. І закінчення оповідання теж гарне – причому, як для жінки, так і для коханки героя :))
> розкриває психологію коханки, цю безвихідь...
> дівчаткам з дитинства б читала...Щоб не велися
мабуть, в мені якось забагато скептики... але і безвиході коханки я ніколи не зрозумію... бо просто розумна дівчина, котра поважає себе ніколи не сплутається з одруженим чоловіком... а якщо рекомендуєте як підручних для дівчаток, то чи не занадто відверта і смачна порнуха у Яуша? щоб часом дівчаткам якраз не захотілося всього цього спробувати ))))
Та порнуха як порнуха,як на мене не занадто)))))
думаю, людей,які виростають на інернеті, жіночих журналах та ТБ чимось здивувати складно.
а взагалі, я ж вам не міністерство Освіти та науки щоб рекомендувати....;-)
просто, як на мене, дуже повчальна історія. Так-безвихідь, так -бесперспективність.
От хіба що б порекомендувала- так це не зарікатися ні від чого.
І не засуджувати.
А то у житті- як на довгій ниві...
Мені порадили "Самотність в мережі" з тегом "Він таак розуміє жінку"...
ну раз розуміє – треба ж читати... і от власне у мене часто при читанні виникало "нє вєрю" ))) саме через постійне зациклення на місячних. І власний досвід і досвід спілкування з дуже багатьма подругами-знайомими свідчить, що жінки рідко надають великого значення "цим дням", то хіба якісь побіжні фрази "ой болить", чи наприклад, затримка...а так – місячні це жіноча буденність, до якої звикаєш дуже швидко (ну припускаю ото в дітей це символ дорослості, хоча ніколи не чула ще про таку радість і бажання місячних ггггг). Я от думаю, що у Вишневського такий сексфетиш – замилування менструальною кров'ю
"Самотність в мережі" не читала, хоч і теж радили. Напевно, в нього таки той фетиш, раз він говорить навіть про започаткування менструального синдрому в літературі. Чоловікам напевно щдається, що місячні – це щось неймовірне. А він ще й про це пише. У "Коханці" він не надто на цьому зациклювався і про деякі речі таки писав, які жінки можуть відчувати. Але, може то універсальне – як для жінок, так і для чоловіків. Зрештою, кожен з нас все також відчуває по-іншому.
То "Самотність в мережі" таки варта уваги?
мені не сподобалося...тобто таке цілком одноразове, пляжне (ну але ж то дуже суб'єктивно). Там найбільше йдеться про стосунки в Інтернеті, кохання через емейли...подруги, які таке пережили, казали, що їм добре пішло :)
реально мене дуже нервувало те, що я описала в попередньому коментарі...
"Самотність в мережі" – насправді дуже чуттєва книжка, можливо пляжна, так, можливо без філософії, зате в цьому плані не обтяжуюча. Звісно ж, Вишневський так само жіночний і цікавий, як його головний герой Якуб; проте, поки я читала, видавалося (чи мені так хотілося), що головні герої книги якісь... живіші, чи що, насиченіші, ніж їх показали в фільмі – тим більше у фільмі за участі самого автора! – автора, який міг би скоригувати образи, та, якщо він цього не зробив, виходить, саме такими вони і мали бути...
До того ж, психологічна недостовірність (чи то недорозкритість?) змазує потенційний ефект повного співпереживання і тим самим знижує рівень сприйняття – на жаль...
Це свіжі враження, вчора і книгу дочитала, і фільм подивилася потому.
прочитала майже всі книги Вишневського. Згідна,якась зацикленість на місячних в нього таки є,але це йому прощається вже зате що він пише для жінок і про жінок,а в нас дві проблеми любов і місячні_)тож тут все виправдано_)взагалі його книжки хочеться читати,знаходиш щось своє. Вишневський знає ,як достукатись до жіночого серця.