Чарівні казки від Володимира Читая
Мабуть, існує така закономірність – дитина, яка виховується в сім’ї літераторів, сама стає літератором. Безліч помальованих книг довго ще нагадуватимуть у майбутньому про творчість дволітнього автора. Малюк росте, а я, мабуть, дитинію – сам почав пробувати писати в жанрі дитячої літератури. Друзі, знаючи симпатію мого сина до книги, рідко дарують на свята іграшки, здебільшого купують для нього цікаві сучасні казочки та віршики. Відповідно і я заохочую дитину – завітавши до будь-якої книгарні, одразу ж переглядаю книжкові полиці в пошуках чогось дитячого. Отак якось днями я зайшов до книгарні «Є». В око впала чудова книжка вже перевіреного на якість і знаного з Інтернету автора Володимира Читая. Книжечка вийшла у видавництві «Старого Лева», у серії «Правдиві історії Чарівного Лісу». Назва книги – «Історія про слоника Дзвоника». Як і кожна дитяча книжка, вона містить в собі прекрасні ілюстрації, які малювала художниця Світлана Словотенко. Ми вирішили на сон грядущий одразу ж її прочитати – спочатку читав я, а згодом і малий. Так і заснуло хлоп’я, ніжно пригорнувши до себе зелененьку книжечку.
Трохи про побудову сюжетів та про саму книгу. Казкова оповідь починається з сумної історії про те, як слоник Дзвоник не раз сумував без друзів і навіть до школи не міг ходити через свої величезні розміри. Мама йому почепила дзвіночок, щоб звірі чули, коли він іде, щоб раптом, бува, нікого не підім'яв. Через той дзвіночок слоникові й дали таке прізвисько. Бідолаха цілими днями блукав біля лісової річки і спостерігав, як там гордовито бродить чапля. Він заздрив їй, бо хотілося бути таким же граційним. Не знаю, як на це реагують товстенькі дошкільнята, але у мене (не товстенького) одразу виникло бажання читати далі – як же слоник виплутався зі скрутного становища? Проте автор не поспішає одразу зводити нашого героя на висоту й намагається показати малечі, що робити, коли виникла біда. У лісовому мурашнику виникла пожежа. А там же лишається мама-мураха з маленькими дітками-мурашками, та й ще з яйцями, з яких незабаром мають вилупитися зовсім крихітні мурашенята! Незважаючи на свої маленькі розміри, мурахи не здаються і разом пробують загасити вогонь. Та їм не вдається самотужки впоратися з лихом, і вони шукають допомоги серед більших звірів. І тут один з мурах натрапив на нашого сумного слоника. Не зволікаючи, слоник набрав повен хобот води і почав поливати мурашник. Так він урятував мурашину родину. Автор показує, що головне – бути у спільноті, не зважати на розміри, допомагати одне одному. Слоник знайшов собі друзів, у тисячі разів менших за себе, але справжніх. І коли мураха почав трохи заздрити слониковим розмірам, той нарешті усвідомив: краще за все лишатися тим, ким ти є.
Автор непогано розуміє світ дитини і вдало знаходить спільну мову з малечею. Він роз’яснює дитині, що потрібно для того, щоб стати особистістю, як знайти собі справжніх друзів, навчає читачів любові до суспільної праці, тому, як берегти цінності і рятувати тих, хто найдорожчий. Ми з дитиною отримали максимум насолоди – ваші дітки теж зрадіють такому дарункові. Рекомендую до читання!
