Гормони радості від Мар’яни Савки: Бостон, джаз, анонімні коханці

«Що за користь із книжки, - подумала Аліса, - без картинок і розмов?»

Л. Керрол

Книжку «Бостон-джаз» Мар'яни Савки краще розглядати як окремий вид мистецтва: книжка з картинками. Хоч це збірка віршів дорослої і досить знаної поетки, а не дитяча казка. Ці тексти й фото - із подорожі до Америки, зокрема до Бостону, «міста джазу і мокрих магнолій».

Візії-та-вірші складають нероздільне ціле. Жодне неповне без іншого. Жодне не підпорядковане й не головне.

Щоправда, деякі речі присутні безпосередньо в текстах - і підкреслені, підтвердженні зображенням. Так наче ми можемо припустити: ці вірші дуже відверто чуттєві. І останні наші сумніви скасують фото - відверті, відкриті у найінтимніших емоціях.

У фотографіях більше бентежного повсякдення, тут-і-тепер проявлене чисто, зворушливо й без жодних домішок солодкавості, соціологізації, надриву. Просто життя, яке має тривати. Яке так просто побачити прекрасним, коли весна і джаз.

Мар'яна Савка «ступає з затакту» «на своїх божевільно високих підборах». Найбільшої майстерності, здається, потребувало перенесення у слова цього чистого відчуття життя, яке постійно пританцьовує. Танець щораз інший, мелодія змінює варіації - це джаз, це жива музика - та, яку не вмикають.

Матриця цієї книжки сплетена із відчуттів. Зір, слух, нюх, доторк - це не тільки назви циклу «Органи чуття». Збірка гранично сенсуальна, у тексти й візії додано крім слів і обрисів ще запахи, смаки, звуки: смак мідій, збризнутих цитриною, крихти чорного хлібу, стовідсоткова арабіка, звук падаючих в рукомийник на кухні крапель води, запах свіжого масла і бурякової кави та багато, багато інших.

Цей світ має своїх янголів. Це, звичайно, джазові музиканти, а також - старі чоловіки, коханці обох статей, подружки. Якщо порівняти давніший вірш Мар’яни Савки «що сьогодні у моді...» («...мати... подругу в одному з містечок старої Европи читати Забужко») із «Моїм дівчатам» («...я несу вас у серці як дорогу контрабанду») з цієї збірки, то легко назвати ту зміну, що відбулась із поеткою: вона навчилась відкриватись, не маскувати щирість самоіронією. Утім, вона це підтверджує й сама: «я роблю відкриття що так легко себе відмикати». Відмикати себе й упускати досередини вологу весну обох континентів, шорсткість очерету, світло й тіні. Відмикати й випускати на сторінки пестощі анонімних коханців, запахи себе - ваніль і шафран, щемке відчуття дівчинки, що йде великим непевним світом.

Мар'яна Савка завжди була щедра на спогади зі свого дитинста. «Квіти цмину» повністю складають такі образки - історії цьоць, бабусь і пригадування родинних переказів. У «Бостон-джазі» пам'ять, як і все інше, подано через відчуття. Уже згадувані запахи - «запах ніжності хліба коричнева шкірка» - й інші не менш матеріальні речі - наприклад, «стосики книг в павутинній мережці». Мар'яна Савка дарує себе - як радість, як красу. Разом із пестощами і дитячими мріями, із дружбами й подорожами, музикою і коханням.

Це не перша спроба в історії літератури сказати «Життя прекрасне!», але чомусь кожне покоління в усіх країнах раз-у-раз намагається створити власний образ світу, що має сенс у своїй неповторності. Ця книжка здатна вивести з депресії, відсвіжити ваші власні відчуття і просто принести естетичне задоволення. А якісь із її чудесних образів можна залишити собі на згадку. На той випадок, якщо дуже захочеться чогось щемко-живого.