«Контрабас» Зюскінда, або Стрьомний монолог

Ми знаємо Патріка Зюскінда здебільшого завдяки його популярному роману «Парфумер». Але є й інші твори, які б варто було прочитати. Наприклад, «Контрабас» (1981) - перший твір Зюскінда, після якого до письменника й прийшов успіх. В анотації до книги зазначається, що цей твір є криком відчаю, трагедією маленької людини, і що читається вона на єдиному подиху.

«Контрабас» - це історія про невдаху-контрабасиста, який депресує від своєї самотності й невизнаності. Він грає у Державному оркестрі, мешкає в маленькій кімнаті та страджає від невзаємної любові. Єдине рідне створіння для нього - це контрабас. Спочатку контрабасист розповідає про те, яким важливим є його інструмент. «Я хотів лише довести для початку, що контрабас є центральною оркестровою фігурою», - хвалькувато відзначає музикант. Вказує він також і на те, що концертмейстер виглядає як король без одягу, коли в оркестрі немає саме контрабасу. Контрабасист, ім`я якого нам не відомо, виявляється дуже освіченною людиною. Він знає, скільки коштує будь-який смичок для струнних інструментів, як називається цей смичок, як він грає, якщо правильно налаштований (скільки герц видає). Він знає навіть історію - коли, як і де з`явився будь-який інструмент, хто на них грав і в якій опері. Тобто ця людина дійсно справляє неабияке враження на читача. Але через деякий час стає зрозумілим, що ця людина також дуже самовпевнена, егоїстична, зла...

У своєму монолозі трохи пізніше контрабасист відзначає: «Цей чолов`яга [Вагнер] був справжній неврастенік. Такий твір, як «Тристан»... що він створив, знаєте як він виник? Тільки завдяки тому, що він злигався з дружиною свого друга...». Музикант заздрить тим великим геніям музики, за якими «впадали жінки». Але це можна пояснити: є дівчина, яка йому подобається, але якій він не наважується сказати про свої почуття. На перший погляд він її дуже, хоч і таємно, любить. А потім, читаємо таке: «напевне, як людина вона не дуже: характер нікчемний, духовно недорозвинена, словом, зовсім не підходить такому чоловікові, як я...».

До речі, «Контрабас» українською наш читач зміг побачити завдяки Ірині Фрідріх, яка переклала цей твір ще у 2004 році. У такому перекладі читати твір надзвичайно легко. По-перше, завдяки маленьким та простим реченням складається відчуття мініатюрності. По-друге - відсутність незрозумілих слів і жаргону. Лише строга літературна мова. Що й веде до легкого сприйняття тексту. Дуже характерна риса цього твору (вдало збережена в перекладі) - це те, що завдяки синтаксису читач може легко відчувати не тільки атмосферу твору, але й почуття, які переживав автор монологу. Хоч контрабасист іноді перебирає з емоціями, все одно - твір сприймається дуже органічно.

Чесно кажучи, після прочитання «Контрабасу» мені особисто більше не захотілося читати Зюскінда. Твір, звичайно, написано талановито. Але для того, щоб зрозуміти його та відчути, треба бути у певному настрої. Межі твору торкаються божевілля. А людина, яка тобі спочатку подобається своїм спокоєм та освіченістю, раптом стає пихатою, грубою та занадто нудною. Навіть контрабас, який він вважав геніальним інструментом, насправді виявляється тим, що скалічило його життя та тим, що «завжди валяється під ногами, що нікуди подіти».

Історія про Контрабасиста - людину невизнану, генія в державному оркестрі та нікчему в суспільстві.