«Чебрець в молоці»: мозаїка вагомих дрібниць

Усім рано чи пізно стає властивою ностальгія – відчуття того, що ми щось безповоротно втрачаємо чи, можливо, вже втратили і повернути це можливо буде лише за допомогою машини часу. А оскільки такої ще ніхто не вигадав, нам залишається одне – намагатись усіма можливими способами зафіксувати час, що минає або й вже давно канув у Лету. Способи бувають різні: плекання старих речей (часом – практично нефункціональних побутових дрібничок), впорядкування фотоальбомів чи довгі розмови-спогади зі своїми ровесниками. Зрозуміло, що для письменника найлегшим способом втримати минуле є описати його.

Мабуть, саме почуття ностальгії керувало Наталкою Сняданко, коли вона починала писати свою книжку «Чебрець в молоці». Настільки багато у ній спогадів про радянські реалії – такі, як діставання речей «по блату», сімейні перегляди фігурного катання в супроводі лузання соняшникового насіння чи гра в лото. Всі ці описи вже не актуальних атрибуів переплітаються з оповідями про наш час так міцно, що вже й забуваєш задумуватись, чи читаєш зараз про доньку, чи про її маму, і, відповідно, на фоні якого часу вимальовувати собі прочитані епізоди.

Полотно твору химерно сплетене з історій про різних людей, властиво, уривків з їхнього життя, які так чи інакше мають стосунок до попередніх історій. Книжка не має сюжету як такого: найбільше розповідається про двох подруг Софійку та Лілю, Софійку можна навіть визначити як головну героїню твору, але крім того «Чебрець у молоці», наче лоскутна ковдра, пістрявіє розповідями про Софійчиних батьків, Ліліних маму та доньку, їхніх шкільних вчителів. Це скидається на прочиняння вікон у людські життя, захоплююче і, на перший погляд, хаотичне. Здавалося б, практично не пов’язані між собою «вікна»-історії. Але вони – які чіткіше, які опосередкованіше – дають читачам зрозуміти, відчути Софійку. Адже всі ці люди певним чином впливали на неї та її життєвій вибір. Все настільки продумано, що після прочитання не варто ламати собі голову над тим, що спонукало дівчат до того чи іншого вчинку. Як і над тим, що чекає їх у майбутньому: закінчується книжка епілогом, де, не лишаючи жодного місця для читацької фантазії, чітко описано, як розвинулось життя Софійки після описаних подій. Ми можемо додумати хіба що деталі.

Спокійний тон розповіді заворожує і не дозволяє відірватись від книжки. Оповідь, яка ведеться переважно від автора, чарує своєю літературною мовою, що зараз все рідше трапляється серед сучасних книжок, які рясніють ненормативними діалогами своїх героїв. Настільки зачаровуєшся мовою Сняданко, що чи не єдина фраза суржикового штибу «А хочеш, я про дєтство тобі розкажу? Не знаю, чо згадав, але ти припоминаєш мені одну тьолку з дєтдому» в’їдається в очі і виглядає майже неорганічно.

«Тут так багато всього того, з чим би хотілося кохатися ще довго...» Так говорить про «Чебрець в молоці» його авторка. Але чи дійсно воно так – вирішувати все-таки читачам.