«Нескінченна історія» Міхаеля Енде: про вічні цінності та їх знецінення

«Якщо ви не встигли прочитати «Володаря перснів» до 14 років, то я вам щиро заздрю – попереду вас очікує незрівнянне задоволення. Якщо ви не дістались до нього і до 25 років – це наводить на сумні думки. Але якщо і в 40 ви продовжуєте залишатися таким же неуком, то це вже важкий випадок.»

Тері Пратчетт

По прочитанні «Нескінченної історії» Міхаеля Енде пам'ять дуже здивувала мене, видавши на-гора цю цитату, закопану десь в найглибших її надрах. І не дарма  саме ці рядки нагадала мені «Нескінченна історія», адже її, розкішну казку без-початку-і-кінця, яку подарував нам Міхаель Енде, просто необхідно прочитати! І не тому, що вона вийшла в чудовому українському перекладі Юрка Прохаська і мова її така смачна й багата, що неможливо втамувати свій літературний голод, і навіть не тому, що ця чудесна книжка – то для українських читачів не лише нескінченна історія літер, а й кінематографічне диво – мабуть, багато для кого фільм «Neverending story» 1989 року і був першим. Більше того – скажу, що навіть не тому, що це – історія вашого дитинства, вам варто читати її. Причина і не у безмежній та, подекуди, такій дивовижно різноманітній уяві автора, притаманній не кожному фантасту і казкарю. Причина у тому, що за простою історією порятунку чарівної країни Фантазії відважним вигадником Бастіоном Балтазаром Буксом, маленьким хоробрим зеленошкіром Атрею і щастедраконом Фухуром криється щось більше, ніж просто дитяча казка (як би банально це не звучало).

Якщо коротко розповісти, у чому суть «Нескінченної історії», то вийде так: країну Фантазію поглинає Ніщо, і її треба врятувати. Як? Кожен читач і без товстого томика на 500 сторінок міг би здогадатись як врятувати Фантазію – починати якнайбільше фантазувати, бажати, мріяти, вигадувати. Фантазія помирає, бо люди перестали в неї вірити. «Чим більше бажань, тим більшою і різноманітнішою стає фантазія,» – каже Дитинна Царівна до Бастіана. Бо діти перестали вірити у те, що забаганки можуть виконуватись не лише за допомогою грошей, дорогих подарунків чи ласощів. Ось тут і розумієш, яка близька тобі зараз ця книжка – світ топиться у псевдоцінностях і мрії відходять на останній план. Фантазувати ніколи, бо щодня у світі з'являються такі речі, появу яких ще з десяток років тому не могли передбачити. Виходить, ця проблема існувала вже тоді, коли Міхаель Енде писав свою книгу. Значить, вічними бувають не лише цінності, але й їхнє знецінення...

Взагалі, «Нескінченна історія» – це одна з тих дитячих книг, які не просто розповідають щось цікаве й захоплююче: після прочитання залишається багато «дорослих» думок. І запитуєш себе, а чи не закладав автор щось глибше у зміст своїх слів. Наприклад таких: «Саме у надрах Фантазії, тонесенькими-тонесенькими верствами, одна по одній, відкладаються забуті сни. І що глибше копаєш, то щільніше вони лежать. Ціла фантазія стоїть на підложжі з забутих снів». Мимоволі напрошується аналогія з Кероллом і його «Алісою». Та й, як на те, чудовий збіг – прізвище автора з німецької перекладається як «кінець». Так чи інак, а пошукати ще якихось змістів у книзі варто. Але навіть якщо ви не бажаєте впадати в філософські роздуми по прочитанні, варто взяти в руки товстий перепліт «Нескінченної історії» і бодай на один вечір помандрувати в країну, де кожне бажання стає реальністю – а тоді вже можна зрозуміти, наскільки це чудово чи ні. А потім усвідомити, що краще іноді, щоб мрії так і залишились в розряді нереального...