«Пів’яблука» Галини Вдовиченко: здійснення жіночих мрій

Роман Галини Вдовиченко «Пів’яблука» в мережі уже встигли «охрестити» українським аналогом відомого серіалу «Секс і місто», і це, безперечно, підігріло інтерес публіки до чергової коронованої книжки. Я не стала винятком, одразу захотіла її прочитати! Бо, як на мене, культовий для багатьох жінок різного віку, соціального статусу, професій і т.д. серіал таки вартий наслідування (Метикуваті сусіди вже давно «склепали» свою версію у вигляді кіномила «Бальзаківський вік, або всі мужики сво…»). І хоча роман «Пів’яблука» не переміг у конкурсі «Коронація слова», він так сподобався директорові видавництва «Нора-друк», що все-таки був відзначений оргкомітетом у номінації «Приз видавничих симпатій» (запроваджено вперше) та увійшов до серії «Популярні книжки».

Мушу визнати, почала читання із деяким упередженням. От не вірилось мені, що українська книжка а ля «Секс і місто» може бути такою ж відвертою, розкутою і, не побоюсь цього слова, сексуальною. Полюбляю я гумор на грані фолу, коли ще не вульгарно, але вже дуже пікантно. У своїх здогадах я не помилилась, межі пристойності в романі не порушено. Та попри те, що «Пів’яблука» – це більше місто, ніж секс, я знайшла чимало схожого із легендарним серіалом. Героїнь, як і на екрані – четверо, всі, як одна, – сформовані особистості, артистичні, захоплені роботою, модою, майже не мають комплексів і жодних матеріальних проблем, кайфують від автентики (це зараз модно) і аромату кави (куди ж без цього у Львові), ну такі суперсучасні сорокап’ятирічні леді львівського розливу. Вони ходять на стриптиз і на рок-концерти, на блошині ринки і в секонд-хенд (смішно, але в магазин уживаних речей вони одяглись мало не в камуфляж – не дай Боже хтось знайомий побачить! То про яку розкутість йдеться?).

Дійові особи роману: головний редактор Галина, літературний редактор Магда, телеведуча Луїза, дизайнер Ірина. Це ж треба, як мені пощастило! Я – редактор і живу в світі редакторів, коректорів, журналістів, телеведучих та й зі львівськими дизайнерами доводилось перетинатись. Щоправда, наше реальне життя трошки менш гламурне, ніж у персонажів роману. Думається, авторка трохи прикрасила дійсність: не лише героїні, але й місто виглядають трошки нереально. Дещо міфічною видається програма-провокація «Потвора» на львівському телебаченні, ну і ятки на вернісажі складно назвати «антикварними рядами».

В одному своєму інтерв’ю авторка Галина Вдовиченко зізналася: «Мені б хотілося, щоб Львів сприймали в Україні як суперсучасне, динамічне місто. Можливо, він таким не є зараз, але мені настільки хотілося б, щоб ми такими були...». Мені теж страшенно хочеться, щоб у Львові, в Україні було багато таких жінок, як у романі: красивих, яскравих, стильних, особистостей, які знають, чого хочуть. Ну, мені здається, ще пара-трійка таких книжок – і ситуація почне виправлятися. Адже в романі порушуються цікаві питання: чи є життя після сорока п’яти, як будувати кар’єру і створювати сім'ю, як одягатися і худнути та навіть формулюється Кодекс правил молодої жінки невизначеного віку. Неповторні жіночі теревені ні про що і про все одразу, як сказано в романі: «кращого сеансу групового психологічного розвантаження годі придумати».

Книжку приємно читати, у ній справді передано п’янку й іноді легковажну атмосферу жіночого світу. А найцікавіше – що вона абсолютно співзвучна світосприйняттю молоді. Можливо, справа в магії? Можливо, і на читачів розповсюджуються чари старовинного різьбленого яблука з секретом? В романі яблуко мандрує від однієї подруги до іншої, і у жінок починають здійснюватись заповітні бажання. 

«Пів’яблука» – ідеальний жіночий роман.