«Записки українського самашедшего»: Плач Василівни

Ця книга не мала жодних підстав стати непоміченою у просторі сучукрліту. І через те, що це твір відомої, направду навіть культової поетеси, котра перед тим кілька років не видавала нічого нового, і через те, що це її перша прозова книга, яка до того ж побачила світ у рік її 80-річчя.

Розмови про те, що Ліна Василівна Костенко видає книгу прози під багатозначною назвою «Записки українського самашедшего», точилися вже більше року. І от наприкінці 2010-го авторка нарешті довела текст до найкращої, на її думку, читацької готовності. Тому всі, хто чекав на вагоме слово Ліни Василівни після її тривалого мовчання, мали змогу оцінити цей, як зазначено в анотації, «насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання й публіцистики».

Якщо з Нового року дехто клянеться собі починати нове життя, то Ліна Костенко вирішила почати навіть не новий рік, а нове тисячоліття із щоденникового фіксування подій та власних роздумів, пов'язаних з тим, що відбувалося в той час у країні й у світі, аби це стало основою для її майбутньої прозової книги. Щоправда, для цього вона, як справжня жінка, легко скинула пару-трійку десятків років й веде розповідь від імені чоловіка, котрий перетнув тридцятилітній рубіж. Професія у нього, як на сьогодні, доволі модна — програміст. Проте в реальному житті йому навіть свою дитину не вдається запрограмувати на щось путнє. Тому герой, як він сам вважає, від самотності, за браком власного життя, починає укладати оці самі «записки». І картина, відверто кажучи, постає вкрай безрадісна.

Уже на 15-ій сторінці: «Ми — статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і не він їх, а вони постійно сіпають його за мотузочки». Далі — більше: і Незалежність у підземну трубу висвистіло, і чортополох на правовому полі, і духовний канібалізм звироднілого суспільства, і нація запрограмована на безвихідь, – подібних яскравих та нищівних характеристик у романі вдосталь. Попри нехай і справедливість таких різких висловлювань, песимізм все одно навалюється так, що твір починає викликати асоціації не стільки з Гоголем, скільки з епосом «Слово про Ігорів похід», а точніше з тією його частиною, яка має назву «Плач Ярославни». Ложкою меду в діжці з дьогтем стають останні кількадесят сторінок роману, присвячені подіям Помаранчевої революції. Зокрема, ліричний герой бачить, що «нація лікується сміхом», але авторка чомусь це зауваження майже не бере до уваги.

Прочитавши «Записки», стало цікаво, кого Ліна Василівна бачила цільовою аудиторією книги? Якщо активних читачів, котрі небайдуже слідкують за подіями, що відбуваються в країні, то, думаю, нічого особливо нового у висвітленні сучасної суспільної проблематики вони не знайдуть. Хіба що час від часу викличуть захоплення образність використаних авторкою характеристик. Мало віриться, що до цієї книги буде тим, хто в нашій країні впливає на прийняття рішень – об’єктів чи не найбільшої критики авторки. А молодь? Не знаю, чи можна сподіватися на її прихильність, якщо стверджувати вустами батька головного героя: «Між тобою і мною буде дистанція, а між тобою і твоїм сином – прірва». І як на мене, «Записки українського самашедшего» вийшли все ж таки запізно. Деякі висвітлені в книзі події 2001-2004 років нині сприймаються дещо по-іншому, хоча й не виключно, що історія в черговий раз повториться. Проте чи не краще було говорити про своє бачення подій та явищ в час їхньої найбільшої актуальності, а не кілька років потому, причому зібрати все докупи й улаштувати читачу кількасотсторінковий сеанс духовного мазохізму. Якщо комусь подобається вчергове розколупувати «вавки» і мірятись, у кого вони більші або кому сильніше «за дєржаву абідна», – їхнє право! Думаю, що такі моральні авторитети, як Ліна Костенко, коли вони хочуть мати право вимагати щось від народу, повинні самі промовляти до людей постійно. Хочеться не тільки діагнозів, але й рецептів.