«Мулей»: Пошуки сенсу життя по-норвезьки

Ерленд Лу вміє просто писати про складні речі, вміє писати в цілком незвичний спосіб, а тому, коли починаєш читати його «Мулей», не дивує ні форма (щоденник від імені Юлії), ні епіграф, котрий одразу з перших рядків визначає всю подальшу історію. І одразу стає зрозуміло: наступні 200 сторінок не залишать Вас байдужими.

Родина головної героїні гине в авіакатастрофі над Африкою. Залишившись цілком сама, Юлія вирішує покінчити життя самогубством. І як говорить вона сама – її ніхто не може зрозуміти, а тому не може допомогти. Після спроби повіситись під час шкільної вистави, яка закінчується для Юлії лікарнею, героїня доходить висновку, що втрачати їй нічого, а тому вирушає в подорож за принципом «куди дорога приведе», і поводиться за принципом «нічого неможливого не існує». Вона вперто продовжує шукати смерті, щоб приглушити біль від втрати.

Юлія шукає смерті всюди, проте вона чомусь ніяк не хоче з нею зустрічатися: всі літаки щасливо приземляються, курячий грип виявляється, насправді, не заразним, а всі люди навколо часом несвідомо, та все ж підтримують героїню. Брюсель, Бангкок, Париж, Лондон, Мадрид, Канари. Країни і міста змінються за вікнами літаків і готелів, Юлія дізнається про вагітність, знаходить нових друзів, пише щоденник, бере участь в марафоні, складає пазл, та все ж не може знайти причин для того, щоб продовжувати жити.

Вона детально планує свою смерть, і чітко вирішує, як далі потрібно обходитися з майном її родини. Батькову BMW вона дарує польському плиточнику, а всі гроші заповідає «Фонду самогубців ім. Юлії», вирішивши, що принаймні грошима зможе допомогти тим, хто опинився в ситуації, подібній до її. Цікаво також те, як вона говорить про фотографії чи спілкується з Богом, щоразу обіцяючи почати писати його ім’я з великої літери, якщо він їй допоможе.

Прийнято вважати, що насправді кожен самогубця хоче жити. Прийти в цей світ – це дар, і, попри те, що життя переповнене загрозами і небезпеками, саме воно складає найбільшу цінність, з того що ми можемо мати. Як говорить сама Юлія, припинивши жити, її ніколи не покине хлопець, їй ніколи не доведеться готувати нудний іспит, вона ніколи не загине від рук терористів..., але вона також назавжди втратить набагато цінніші речі. Проте розуміння цього приходить до Юлії лише після чергової спроби «піти до тата, мами і брата».

Завершення роману Ерленда Лу виглядає дуже зворушливо, але при цьому зовсім небанально. «Я хотіла померти, але в мене не вийшло, тоді я вирішила жити, але я вмираю...», пише Юлія в своєму щоденнику після аварії літака в Африці. А далі робить все можливе для того, щоб бути врятованою. І вона дійсно виживає. А врешті – перестає вести щоденник і вчиться жити по-новому.

Окремої уваги заслуговує і назва роману. «Мулей» – це таємний код, котрий Юлія винесла з дитинства, колись вона передасть його своїм дітям, які добре знатимуть як «правильно» потрібно говорити слово «музей».  Це своєрідний «сімейний пароль», який має, мабуть, кожен з нас, який допомагає зберігати родинний зв’язок і протистояти життєвим труднощам.