Секс та цнота за романом "Пор’ядна львівська пані" Люби Клименко

Для того щоб написати гарну рецензію, треба мати силу піднятися над твором, який аналізуєш. Його не можна оцінювати зсередини, не можна підходити до нього та ледь торкатися тріпочучим мистецьким пензлем. У момент написання аналітичного матеріалу треба бути над твором та його автором. Спробую це зробити щодо роману «Пор'ядна львівська пані» Люби Клименко, бо якщо задивлятися у шпарини, то ... «дальнейшее молчанье...». Точніше, сопіння. Стоп. Отже.

Не знаю про що ви, але я маю на увазі 3-тє видання роману, який 2008 року вийшов у червоній серії «Книжечка для дамської сумочки» гонорового видавництва «Дуліби». Як і інші твори Люби Клименко, цей твір є бестселером видавництва, свого роду його фішкою (як і його авторка) і додає елегантної пристрасті тендітному обличчю «Дулібів». Високоякісні твори сучасного класичного спрямування (еталоном тут є романи Марини Гримич) знаходяться поряд із прикладами відвертої української еротики. Адже, коли я не помиляюся, а, здається, в даному випадку я не помиляюся, ми маємо справу саме з показово еротичним твором. Причому вишуканим, на відміну від «Великого сексу у Малих Підгуляївцях». Але про цей, другий, роман Люби Клименко – у наступному матеріалі.

Як і багато творів видавництва «Дуліби», роман написано ніби спеціально до полиці великої шафи бібліотеки всесвітньої української літератури. Це не дивно, адже Марина Гримич декларувала, що твори у її видавництві повинні мати власне місце у літературі та залишатися в історії, тобто «прохідні» речі не дуже радо зустрічаються, хоча вони, безперечно, також є. Узагалі можна досить чітко визначити принаймні кілька цілей написання роману:

1) продовження літературної тенденції через підкреслену недвозначність зображуваного на тлі сучасної української картини буття із чітко виписаними українськими типажами;

2) як принагідна порада від обізнаної авторки, тобто мета пізнавальна, як і має бути у справжній літературі класичного спрямування.

Спочатку – про жанр твору. Роман добре структурований, читається легко, на одному придиханні, вибачте, диханні. Чудова оповідь, я написала би соковита, але, зважаючи на жанр, будь-яке слово набуває саме того сексу, тобто сенсу, перепрошую. Не викликає жодних сумнівів те, що то є виклично еротичний роман, і додам ще одну дефініцію: еротичний роман-утопія. Звичайна сексуальна утопія, покладена на український ґрунт, відверта і проста. Здається, що ідея поєднання еротики та описів звичайних побутових подробиць просто блукала поверхнею, тож Любі Клименко залишилося її просто взяти та розкрити. Твір підкреслено епатажний: статеві органи описуються прямо та досить ретельно, як і усі належні акти та пози відповідних різновидів. Знову ж таки дітям до 16 не рекомендовано. Правильно, нехай краще по шпаринах заглядають. Сюжетна лінія проста, сцени змінюють одна одну без несуттєвих у даному випадку подробиць, авторка не ставить перед собою завдання вирішувати просторово-часові складнощі, отже, герої опиняються там, де їм найзручніше теє... Ну, кому до 16 вже зрозуміли. Утопічною цю річ вважаю тому, що вдалий секс вирішує усі проблеми героїв. Жоден не залишається самотнім, кожний знаходить собі пару відповідно до бажання та здібностей. Тому і спадає на думку, що роман є свого роду підказкою до вирішення людських проблем (пізнавальна мета). Головна героїня, Пенелопа Василівна (тут і міфологічні алюзії. До речі, таке часто-густо зустрічається серед порногероїв), відкриває для себе друге дихання, потерпаючи у звичайному сімейному глухому куті, саме завдяки тому, що знаходить підходящого статевого партнера. Одіссея, зрозуміло.

Але, незважаючи на відвертість сцен та рухів, роман по-українськи цнотливий. Адже його метою не є збудження через зображення відповідних сцен, то лише епатаж, і небезпечна межа лише де-не-де виблискує. Як вже зазначалося, пари згодом утворюють перехресні родини. Знайдіть собі пару, відповідну за вдачею та бажаннями, ніби чуємо ми голос пані Клименко. Із притаманною попри все цнотливістю авторка не допускає у роман більше, ніж жіночі поцілунки, залишаючи подальше між жінками, наприклад, Ірені Карпі. Отже, секс є сенсонавантаженим. До речі, те ж саме прослідковується і у «Великому сексі у Малих Підгуляївцях». Окрім того, усе відбувається на родючому українському ґрунті, я маю на увазі самих героїв, рід їхніх занять (історія, археологія. Вагома самопідказка на того, хто стоїть за псевдонімом Люби Клименко), пейзажі, типажі тощо. Секс по-українськи, як не крути. Розкриємо український потенціал вповні, з усім орнаментом та атрибутикою.

Облишимо домисли про те, хто ж таки ховається під псевдо Люби Клименко. Нехай залишаються самі підозри. Адже найкраще про інтимне вдається сказати, коли ніхто не занурюється в особистість, яка за цим стоїть, а просто читає оповідь. Отже, гадаю, мета псевдоніму саме ця: відволікти зайву увагу від автора, звернутися до суті. Еротично-утопічної, як я вже зауважила, бестселерної.

Отже, «Пор'ядна львівська пані» – роман відвертий, але не вульгарний, дотепний і ненав'язливий. Якщо рухатися у руслі традиції укрліту, то це, певна річ, взята висота. Інша річ, що часом краще традицію зламати, аніж продовжувати. Хоча це не зовсім принагідна ідея.

Особисто для мене однією з найзбуджуваніших сцен в літературі взагалі є сцена давно зрозумілої, але довгоприховуваної любові Аліси та Айка у романі Кена Кізі «Пісня моряка». Хоча там нічого полуничного немає. Найбільше у житті хвилює життєвість, іншого слова не доберу. По-справжньому хвилює те, що торкається серця. Сподіваюся, ті, кому до 16, розберуться.

На все добре.

P. S. Виконавець одного бажання з кінофільму «Траса 60» говорить таке: якби люди могли дивитися на речі не лише з сексуальної точки зору, то вони б побачили у світі багато цікавого. О. Ж. Ґрант побачив би у романі «Пор'ядна львівська пані» лише одне: люди мають приносити задоволення та щастя одне одному.

2009-02-16