Сім днів і шість граней «Таємниці»

«Таємниця», як і кожна порядна таємниця, має передісторію, одну з можливих передісторій. Німецький журналіст Еґон Альт наполегливо пропонував Юрію Андруховичу погодитися на інтерв'ю. Погодившись, Юрій наразив себе на сім днів, проведених разом з Альтом, сім днів розмов, записаних на диктофон. Відповіді письменника журналіст пообіцяв привести до ладу і видати… після смерті Юрія…

Таємниця - це Юрій Андрухович та Еґон Альт. Це запитання та відповіді, це запитання без відповідей і відповіді без запитань.

Книга побудована як суцільне інтерв'ю. Лише шостого дня Андрухович відмовився від питань і говорив сам. Одна велика відповідь на безліч питань. 

Між іншим, світ створювався за шість днів, сьомий був день відпочинку, але ви ніде не знайдете записів, як саме Бог відпочивав. «Таємниця» створювалася теж за шість днів, але увесь відпочинок сьомого дня теж записаний на сторінках книжки. 

Так тонко і невимушено переплітається життя письменника, події тих часів, містика й релігійність. Багатогранно. 

Одна грань - звичайне життя людини, яка народилася в 1960 році, жила в часи відлиги і перестройки, Андропова і Горбачова, вболівала за київське «Динамо», служила в радянській армії і вчасно поїхала з Москви, тому не застала путчу. Людини, яка була дитиною, ходила до школи, вступила до ВУЗу, закохалася, одружилася, народила дочку, відслужила армію, народила сина і тепер доросла і досвідчена. Але це звичайне життя трохи пошматоване, фрагментоване, спогади, ніби в присмерках забуття, набувають химерного вигляду…

Друга грань - життя власне письменника, його творчий розвиток, починаючи від історій у шкільних зошитах, закінчуючи… ні, не закінчуючи, історія продовжується. Письменника, що знаходив «собі подібних», натхнення, можливість самовидаватися, можливість не просто писати вірші, а переживати їх і почуватися при цьому не самотнім. Поета, що гуляючи містом, римує слова, відпочиваючи від чергувань, пише історії і весь час безперервно творчо розвивається. Письменник багато читає і прочитані книги стають маленькими детальками у свідомості, вони непомітно присутні у русі думок. 

Третя грань - взаємини з Системою. Інколи за Системою просто спостерігається, робляться певні висновки, висловлюються думки, але коли приходить певна ситуація, в якій система не дає чинити так, як хочеться, як знаєш, як потрібно тобі, тоді починається боротьба з Системою. Не загальна боротьба на рівні селянських повстань і масових маніфестацій, а особиста боротьба. Як знайти собі житло у Львові? Чи можна якось ухилитися від армії? Чому підло виганяють з гуртожитку? Чому художникам так хочеться бути неофіційними, а вірші живуть між самими поетами?.. 

Четверта грань - це всі, хто оточували Юрія, з них можна скласти ще кілька граней. Вони - важливі постаті в житті людини: батько, крім того, що він «…був першою на світі людиною, котра показала мені дерево гінґо» , батько був незамінним слухачем впродовж життя; Ірена Карлівна, що змогла утнути «фантастичний шпагат над рікою часу» , вона пережила 6 політичних режимів; кохана Ніна, донька Софійка, Римарук, Ірванець…

П'ята грань - містика. «Мені щастило», - признається Юрій Андрухович Еґону. Таємничі події під час роботи в газеті своєю містичністю так міцно переплітаються з життям, що аж мороз пробігає шкірою від усвідомлення їх недоречності в реальності. А згодом бере сумнів: а чи реальність все це, чи автобіографований художній вимисел. Текст щедро приправлений дивовижними збігами й містичними ситуаціями, вічним блуканням містами, пам'яттю, думками, віршами, музикою… І загадковий амулет, що залишився похований на дні озера, так і не вимовив усю свою силу й залишився просто загадковим. 

І попри всю містичність Андрухович заявляє: «Я відмовився бути магом». 

Шоста грань - релігійність всього, що відбувається. В книжці живуть заховані янголи, заховані святі та захований Бог. 

«Бог - це таємниця, що блякне від називання і вимовляння». 

Колись Юрія навчили ховати ангелів у власних віршах, тобто замовчувати так, щоб було зрозуміло, що замовчується, і він і нині робить це бездоганно. «Таємниця» - це склад захованих янголів: фреска в квартирі Рябчука, вертепний ангел, що застряг у дверях автобуса, люди - янголи і демони, кладовище людських зойків, дивні голоси із-під землі, потрапляння Юрія в могилу під часу розшукування могили Антонича. 

«Я хочу піти по воді», - повідомляє Юрій у кінці книжки. 

Ось така шестигранна склянка, наповнена невимовленими таємницями, пір'ям захованих ангелів, випитим алкоголем, віршами, стуком друкарської машинки й оплесками залу, армійським одягом та камінням Франика, гуртожитком Москви, могилою Антонича, подорожами…

Всередині склянки розповідь Андруховича, його відповіді, ззовні авторів уже двоє: Юрій та Еґон. 

Ця книга - відчинені двері у світ Юрія Андруховича, і від цього незбагненно радісно. Тому що цей світ не просто біографічний, це не просто опис життя письменника, це частини його внутрішнього світу, його письменницького вміння створювати лабіринти душі і пам'яті, що вступили в контакт з уявою.