Таємний код "Біографії випадкового чуда" від Тані Малярчук

Премія ім. Джозефа Конрада-Коженьовського присуджується літераторам, творчість та життєві устремління котрих відповідають певним вимогам: наполеглива письменницька самореалізація, новітність форм, незашореність мислення та універсалізм. В грудні 2013 року премію отримала Таня Малярчук. Більш ніж два місяці це вже не новина, а історія. Та й крайня (не "остання"!) її книга – "Біографія несподіваного чуда" – не свіжоспечена новинка. Я перечитала Танин роман, не дошукуючись усіх вимог премії. Але інноваційність форм – моя тема сьогодні.

Під час презентаційного туру авторка стверджувала, що книга – "карикатура" на українське життя" та "пошук альтернативи" героїнею – чудесною Лєною. Здається, що це традиційна оповідь-біографія про безплідний ґерць Лєни з традиційно-негуманною системою.

Проте ідейне наповнення роману Тані Малярчук не зводиться до перипетій, викладених у формі біографії, як проголошено в заголовку. Це той випадок, коли тривіальне перелічування життєвих негараздів плодить безліч нових несподіваних смислів – для кожного читача своїх. Наприклад, таких: світ за своєю природою приречений відкидати чисте й не замутнене, природжене добро. Отже, нехай добро живе таємничо-анонімним чудом, бо, коли воно явиться народу, його поховають в "психушці" або розіпнуть.

Таня народилась в СРСР, підліткувала в перебудову, дорослішала й навчалась в незалежній Україні, зараз – працює в Західній Європі. Вона бачила світ по цей і той бік кордону, її пам’ять увібрала безмір фактів, і кумедних, і страшних. Тож рішення оформити життєпис героїні як біографію, а не, скажімо, детектив чи мелодраму, натякає: все у романі – обличчя, характери, долі, події – це відбиток реальності. Українське Сан-Франциско – місто, підозріло схоже на Івано-Франківськ. "Совєтської закалки" Лєнині тато з мамою – то мільйони наших співвітчизників на Сході й Заході. Націонал-стурбовані Дарвіни й директорки дитсадочків – хранителі чистоти українського роду. Міська чиновниця, лікарі МСЕК – втілення добре-знайомих бюрократів.

З біографічними подробицями авторка прискіпливо описує як марнується Лєнине життя в цьому паноптикумі, де-не-де освітлюване крапелькою привітності та ледь-помітною дрібкою любові. Вона розлого цитує героїню, починаючи з дитячих років, коли дівчинка пригортала до себе першу упосліджену істоту – виховательку в садочку. Врешті, якимсь дивом, в типово-совєтській родині з типовою пост-перебудовною долею народжується людина, котра з усіх сил, в боротьбі та сумнівах, намагається стояти на боці добра:

"…справедливості ніхто у цьому світі не скасовував. Так, світ жорстокий, тут обдурюють, знущаються, вбивають, і я не можу його змінити і навіть наміру такого не маю. Мій намір – змінити себе. Але змінити себе я не зможу, поки в роті залишається цей жахливий присмак собачатини… Я вирішила для себе, що я добра. ... і чекала, коли нарешті зможу свою добрість довести.... .... але час минав, а нічого не ставалося... навпаки, прагнучи вчинити добро, я скоїла зло. І тепер я думаю, то що таке насправді добро? Ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?"

Є в романі лаконічний скоропис газетного репортажу – погляд медіа на марні борсання активних громадян. Є зразок бюрократичної документотворчості. Є психологічні розвідки юного науковця, для котрого Лєна – типова ілюстрація синдрому героя-рятівника. Він препарує її так, як розтинав би некласифікованого жука, знайденого в нетрях амазонки.

Наприкінці роману стає зрозуміло, що то за таємничий писар нотував події та дослівно цитував героїню. Виявляється, то робота її подруги в місцевій божевільні – тієї, яка пише тому, що не може не писати, бо "коли я записую, то можу бути спокійна, що нічого не забуду"; так вона й дозаписувалась до вишкрябування літер на внутрішніх органах. Однак авторка навмисно створює ілюзію, ніби поруч з героїнею завжди ходить Таня з записником, як Ісусів учень Левій Матвій з сувоєм хронік у романі Булгакова. Вона, як сумлінний писар, занотовує міркування, розмови, вчинки, фіксує владні вердикти та стосунки із злочинним світом, ставлення натовпу пересічних громадян до мук та омиту слізьми вдячність людей-як-псів/псів-як-людей.

Подібний інноваційний симбіоз жанрів та стилів, вплетений в хронологічно-чітку композицію, дає можливість читачам пірнути в задзеркалля чутливої людської душі. Душі, яка боролась, бореться і боротиметься, тому що вірить у добро як істину поза реальністю. Настає момент, коли усвідомлюєш: роман – це не узвичаєна літературизована біографія, це – житіє святої Лєни, своєрідне Євангеліє від Тетяни про земне буття розіп’ятої.