Тайная історія Украіни–Русі. (Д)(Т)єрзайтє.

Давно це було. Зібрав я якось усю свою витримку в кулак і прочитав, щоправда, не на одному подиху, третє (!) перевидання «Таємної історії України-Русі» від (чи для?) Олеся Бузини.

Видання недешеве, але не в грошах щастя. Книга пристойної якості ззовні. А по тексту де-не-де з’являються дрібні «опечатки», гадаю, це свідчить про те, що редакторам-коректорам не в кайф було працювати над тою історією. Також відчувається брак споглядального матеріалу. Ну хоча б коміксів туди домалювали. Якщо хто з читачів захоче зауважити, що, мовляв, які в історії, та ще й таємній, можуть бути комікси, одразу хочу вас засмутити – дане видання художнє. На обкладинці окрім усього іншого червоним тиглем на чорному тлі написано ім’я автора – тут я щиро здивувася, чому не зобразили як з літер стікають краплі крові? Пропоную внести таке доповнення у четверте перевидання.

Так от, «Тайная історія…» – художнє видання, і до історії як такої дотикається настільки ніжно, що, якби не винесене у заголовок слово «історія», то можна було б легко помилитись і натомість приписати сюди, скажімо, психоаналіз. Взагалі, суть цього тексту така: хочу дати потенційному читачу згаданої книги пораду. Перш ніж братись за штудіювання такої історії, дайте собі ж однозначну відовідь на одне питання: наскільки сильно ви любите читати газети? І коли у вашій позитивній відповіді буде не менше трьох підряд «дуже», плюс одне «сильно» – приступайте. Триста тридцять п’ять сторінок газетного матеріалу під твердою обкладинкою вас неодмінно задовільнять. Крім того, як побічний ефект, з’явиться відчуття жалю за невиправданими сподіваннями від книжки. Адже ще три сотні сторінок, тому так хотілось дізнатись про щось незвідане, таємне. Натомість, типова журналістська замануха: гучний заголовок зовні та посередні сенсації усередині. Шкода.