«Тюті» Галини Бабич та морфогенетичні поля
Можна поринути у часопростір, де немає потреби в оцінюванні чи прийнятті якихось рішень. У цій площині є те, що дійсно було, і нема того, чого не було, навіть коли хтось це конче хотів там побачити. Це минуле.
Слово «тютя» має два значення: «курча» і «безвільна, млява людина». Отже, на перший погляд може видатися, що «Тюті» – це роман про недосвідчених у життєвих справах людей зі слабкою хваткою. Та, коли придивитися, можна побачити, що сила попередніх поколінь була місцями набагато більшою, ніж сьогоднішнього. Де справжня сила, а де непідконтрольне розуму бажання досягти недосяжного?
«Тюті» Галини Бабич — то невелика однойменна повість та декілька оповідань з елементами мемуаристики, написаних у вигляді інтерв'ю відомої журналістки. Мабуть, таким чином авторка хотіла актуалізувати свої оповідання. Мовляв, виявилося цікавим, мабуть, можна знайти кілька слушних думок… Літературознавець з повагою ставиться до літературного процесу, часом нехтуючи собою як потенційною фігурою у ньому. Знов-таки, у час, коли висловлюються геть усі, фахівцеві якось соромно вставати в однорідний ряд без вагомої причини.
Між тим, і без кореспондентки вагомі причини для появи книги (попри банальне і доленосне бажання бути почутим та залишити після себе…) є. Як мінімум їх дві (для рецензії, мабуть, досить). Перша полягає у фабулі творів. Друга — морфогенетичні поля.
Почну з фабули. Власне, книга «Тюті» містить у собі виклик — як у назві книги в цілому та повісті, так і практично у кожному епізоді, де діють ті самі тюті. Це вони, тюті, перемогли у жахливій війні, врятувавши себе та своїх дітей від агресії окупантів (та інколи і своїх). Це вони, тюті, продовжили життя тоді, коли умови для цього були, м'яко кажучи, несприятливими. Це вони, тюті, росли без батьків та дарували один одному душевне тепло та свою працю. Були чесними та порядними. І вижили.
Чимало «тютівських» образів змальовано в оповіданнях. Знаходиться серед них і образ сучасної тюті (нарис «Я шляхетного роду»). Це дівчина, модельна кар'єра якої раптово припинилася. Авторка не називає причин життєвого падіння, очевидно, що доля не завжди прихильна навіть до тих, хто заради блискучої кар'єри продає батьківський дім. Отже, сьогодні тютя може вже так просто і не відбутися: умови життя змінилися, стали більш неоднозначними. Хоча і не війна, але складно.
Друга вагома причина появи книги-збірки — морфогенетичні поля. Морфогенетичні поля винайдені Рупертом Шелдрейком. Його винахід полягає у тому, що існує певне інформаційне поле, наділене здатністю пам'ятати, у якому залишаються події та переживання, увесь досвід суб'єктів минулого та існуючого, навіть коли ці суб'єкти не перетинаються у реальності безпосередньо. Якщо спрощено — поле пам'яті. Зокрема, морфогенетичні поля забезпечують полегшення у проживанні схожих подій наступними поколіннями. Наприклад, тести, пройдені чималою кількістю осіб, усе легше та краще складаються наступними групами. І причина не в зростанні інтелекту: так відбувається через те, що хтось це вже виконував.
Факт першості дає неухильну перевагу. Саме це постійно звучало у мене в голові під час прочитання книги «Тюті». Пам'ять, що дозволяє легше, простіше рухатися наступному.
Війна, доля прошарку радянської інтелігенції за наших часів, мужність простого селянського життя — це те, що змальовує у своїй книзі Галина Бабич. Те, що ми маємо поважати, а забути — неможливо. Бо морфогенетичні поля виконують свою роль в еволюції суспільства.
Ті, хто вчився у Київському університеті, для кого 60-ті роки були роками молодості та кращих сподівань, можуть упізнати себе у героях повісті «Тюті». Але цікавою книга буде не лише для тих, хто знав та бачив, але і для тих, кому подобається гурт «Пара нормальних».
Пам'ятаємо і поважаємо — такий слоган прочитання книги «Тюті» Галини Бабич.
