Записки інститутки: іспансько-українська версія

Історія життя Наталени Королеви може стати темою не для одного роману чи пригодницького фільму. Іспанка за походженням, яка все дитинство провела в монастирі у Франції, потім, вивчившись Київському інституті благородних дівчат, отримала вищу освіту в археологічному інституті та Петербурзькій академії мистецтв. І це на початку ХХ століття, коли жінкам зазвичай годилося лише тихе сімейне життя. Це якийсь абсолютно фантастичний життєвий шлях з поєднанням різноманітних речей – поїздок на розкопки, паралельно з театральною кар'єрою та мистецькими виставками, подорожами по Європі та Близькому Сходу, науковими статтями, а згодом і художніми творами. Після І Світової війни Наталена Королева емігрує до Чехії, виходить заміж за Василя Короліва-Старого і починає писати українською мовою.

Роки, проведені у Київському інституті благородних дівчат були, мабуть, найбільш невиразними і тоскними в її житті. Однак саме про них – книжка «Без коріння », видана в 1936 році. Зразу напрошується аналогія з  сучасницею Наталени, російською письменницею Лідією Чарською, яка описувала у свої творах життя в Смольному інституті. Водночас перспектива погляду зовсім різна. Для Чарської роки в інституті були найкращими в житті, вона знову і знову описує атмосферу дружби між дівчатами, щасливі роки наївності та екзальтованості і, навіть критикуючи суворі порядки інституту, не перестає захоплюватися і романтизувати перебування в ньому. Натомість, для Наталени, вирваної із затишного для неї світу французького католицького монастиря і закинутої у сірий Київ, два роки інституту стали випробуванням. На відміну від героїнь Чарської, вона так і не призвичаїлася до суворої, безглуздої дисципліни, її дратує ортодоксійне православ'я, духом якого просякнуто весь навчальний заклад, вона не поділяє екзальтованого захоплення монархією та зовсім не розчулена візитом імператриці. Вона не вписується в середовище агресивних та цинічних вихованок школи, не знаходячи собі подруг. Втім, авторка звинувачує не їх самих, а модель виховання в інститутах, ізольоване життя в якому призводило до виявлення не найкращих сторін людської природи.  Героїня твору – Ноель, прообразом якої стала Наталена Королева – романтично-замріяна, зачарована католицьким містицизмом, а водночас дуже принципова щодо питань віри чи свого майбутнього. Твір ранній, і в ньому видно літературні огріхи, зокрема ідеалізацію головної героїні, яка і принципова, і розумна, і талановита, і добра, як ангел. 

Твір досить цікавий з історичної точки зору. Наталена Королева дуже чітко дає зрозуміти свою позицію щодо життя в імперії чи українського питання. Погляди авторки на національне питання вкладаються в рамки романтичного народництва та віри в те, що майбутнє – у селянах, яким треба давати освіту і піднімати на боротьбу. Трохи незвично для часу написання книжки, однак, мабуть така точка зору домінувала в середовищі української діаспори, де перебувала Наталена Королева. 

Втім, не варто читати «Без коріння » як політичний памфлет, все-таки це книжка про молоду дівчину підлітка, про стосунки у школі, романтичні захоплення юності, віру у справедливість та велике й непередбачуване майбутнє. Після інституту Наталену Королеву чекало дійсно бурхливе, насичене і цікаве життя, знаючи про що, дочитуєш твір з оптимізмом і передчуттям чогось хорошого.