Обійми дощу: «Елегія», або Незгасаюча Осінь

Ось уже понад рік ми маємо щастя чути (і зрідка бачити) чудовий музичний колектив під назвою Обійми дощу з дебютним альбомом «Елегія».

Треба визнати і наголосити, що «Елегія» – диск світового рівня. Музики, які працювали над його матеріальною реалізацією, викликають повагу і залишають враження про себе, як про концептуальних виконавців. І, якщо діяти методом порівняння, то так одразу і не згадаєш аналогів у вітчизняному музичному просторі, як в офіційному так і позаефемівському. А це є ще одним непрямим доказом того, що хлопці і дівчата з гурту – майстри своєї справи. Самовіддано, професійно і щиро, не озираючись ні на кого. Від себе. Без посередників.

Отже, перший концептуальний альбом, єдиний і неповторний у своєму роді та світовому етері. Назва диску говорить сама за себе. У відібраних восьми композиціях тісно змішані почуття смутку і радості. Точніше навіть можна сказати «світлого смутку і гіркої радості». Разом з тим, пісні зовсім не «вантажать» і не тиснуть на психіку. Тривалі у звучанні, зливаючись в один великий трек, вони рівно йдуть одна за одною, міцно перев’язані тематичними відступами у вигляді звуків природніх явищ, як-от шум вітру, дощу, прибою з чайками і таке інше.

Гарне виконання текстової частини пісень, без повторів типу «а горілка – це ж горілка», з виразним співом, в деяких моментах на два голоси, (особливо лірично вийшло у композиціях «Самотні ночі» та «Згасаюча Осінь») плюс динамічна побудова музичної структури з частими відбивками: програші акустичної гітари, флейти або піаніно, переходи у швидкий вихор сплетінь електрогітари та скрипок, рясні протяжні соло – все це разом легко підхоплює alter ego і веде його за собою десь углиб обкладинки диска. Рок-симфонія. Але без зайвих децибелів, усе інтелігентно або, коли хочете, елегантно (подумалось що інтелігенти можуть образитись за приписування їм любові до рок-музики).

Приємного прослуховування.