Shockolad: новий виклик джазу

Коли минулого року Shockolad вразив усіх на «Флюгерах Львова», вони щойно повернулися з Польщі, де стипендіювалися на Gaude Polonia. Тоді вони принесли якесь цілком нове звучання на фестиваль, свіжий саунд, ближчий до ейсід-джазу. Вони були водночас молодими, свіжими, сміливими, впевненими в собі, мудрими і драйвовими.

Перший альбом колективу 2008-го року – «Намбер Ван» – містить лише чотири композиції загальним звучанням понад 45 хв. І це саме по собі свідчить про сміливість. Вони одразу, з одного боку, руйнують прийняті усереднені комерційні стандарти, але з іншого – ці стандарти скидаються на продовження давньої експериментальної лінії поп-музики і джазу, які мають витоки в арт-році 70-х від «Зепелінів» та ін.

Важлива річ, коли говоримо про Shockolad, – це те, що вони правильно починали: перших роки чотири були зосереджені переважно на виконанні стандартів. І ця лінія певним чином триває і досі. Матеріал «Намбер Ван» і «Покосів» однорідний – це етно-джазовий заміс, що підставово виростає з українського фольклору. Таким чином, досі ми мали перший діалог стандартів – академічного джазу і автентичного фольклору. Дві традиції чудово (і це, може, найважливіше на даному етапі для розвитку команди), дуже фахово і якісно не просто переплетені, а злиті між собою. При тому в цій злитості їхній звук чи то долає культурні демаркації, чи то показує, що їх і взагалі ніколи не було – демаркацій між Сходом і Заходом, вільно вміщаючи в собі впізнавану близькосхідну естетику, переливаючись у близький до world musіc спів і тоді знову повертаючись у західну джазову площину. Ці перетікання спільні для матеріалу з обох альбомів і обох виступів колективу на Флюгерах минуло- і цьогорічних. Діапазон голосового звучання Дани Винницької не розмежовує кавалі чи госпел Нового Орлеану.

Отже, вони справді виявляються великою надією нового українського джазу в плані музичної фаховості і якості звучання. Звук їхній – делікатний і грамотно тонований. Розлога музика розвивається без обмеження, не провалюючись на жодній партії, музиканти дуже рівні.

Але давайте тепер поговоримо про нові речі, які, за словами Дани, не ввійдуть до нового альбому «Покоси». Отож, ми матимемо (на радість самого колективу і всіх слухачів та поціновувачів джазу) два альбоми, випущених рік за роком, що вже саме по собі є важливою ознакою працездатності, і витриманих в одній естетичній лінії, де фундаментом є традиція української народної співочої культури. Матеріал, насправді, не такий простий, як це може видатися, оскільки вже співаний-переспіваний і навіть значною мірою заяложений, тому зробити з нього щось свіже і принести в нього нове звучання – саме по собі виклик. Можемо з упевністю сказати, що цей матеріал відкриває музикантам доступ до всіляких можливих фестивалів – від джазових, фолкових до поп-форматних, оскільки звучання в колективу достатньо драйвове і легке.

Але, водночас, можемо говорити про їхню [колективу] чутливість до складного загальнокультурного контексту, продемонстровану на щойно відшумілих цьогорічних Флюгерах. Пісні «Рим» на однойменний вірш Юліуша Словацького, а також – «Матері», продемонстрували, як серйозний поетичний матеріал здатний (адже це стосується лише тих, хто справді здатний, а саме такими виявилися Shockolad) ускладнювати звучання. Вони виявили рідкісну чутливість до класичного матеріалу, який не повів їх у народницьку естетику, а дав підставу для нового, значно драматичнішого і жорсткішого звучання, співголосного апокаліптичності самого тексту. Такий матеріал, напевно, не зможе сприяти комерційній розкрутці, зате може вивести їх в інтелектуальні лідери ширшого навіть за музичну культуру плану. Важливою тут є планка, яку вони собі виставили в трактуванні серйозної поезії, яка й на слух не є простою, а тим більше – в музичному середовищі. Залишається питанням, чи знайде цей матеріал продовження в творчих планах колективу, але вже перша спроба показала, що вони здатні вирватися із загального фону і створити власну позицію, піднятися до оригінального і серйозного звучання, реалізації поважних культурних завдань. Звісно, це – поки що амбіції, до здійснення яких вони навряд чи готові, такі завдання не досягаються з наскоку, але важливим є велич задумів. Адже ці задуми і амбіції такого розмаху внесли очевидний контраст з загальним звучанням колективу на Флюгерах 2009.

Уявімо собі альбом, де матеріалом було би музичне трактування серйозної поезії, – зрештою, не має значення, чи тільки Словацького і чи, взагалі, тільки польських і українських, для прикладу, поетів, зрештою – чи була би це виключно поезія і чи тільки україномовна. Важливо інше – як мова керує письменником, поетом зокрема, ведучи його за собою, коли, починаючи, він ще не знає, чим вірш закінчиться, так і текстуальний матеріал такого плану здатний повести за собою. Це, певною мірою, абсолютний естетичний виклик, який вони, здається, вже прийняли. Досі вони демонстрували, що здатні довго протримати дихання. Воно їм було би вкрай потрібне для роботи з серйознішим і складнішим матеріалом. Вони могли б перетворити свої композиції в довгі за звучанням і сповнені осмисленості полотна епічного масштабу, найголовніше – усвідомити власну спромогу і наважитися вирости. Важливо приймати нові виклики і рости разом з ними. Важливо, здається, перерости ті естетичні межі, наповнити які вони намагалися досі, відпрацьовуючи власне джазове обличчя і звучання. Нові завдання з літературною класикою чи модерном здатні перехлюпнути їхнє звучання, як воду з посудини, коли у неї падає щось неочікуване за розмірами, тоді звук переливається і ти вже не знатимеш, як це назвати. Але ти – не посудина, скоріше – спромога вийти за власні межі аж до феномену універсальності, часто це – найамбітніший шлях до унікальності.

Юрій Кучерявий