Глядачів у театрі посадили на гойдалку

Щоб збудувати Нью-Йорк, потрібно не так вже й багато. Розмістити глядачів на сцені театру, спрямувати на цегляну стіну зображення багатоповерхових будинків і створити ілюзію перебування на транспортно-метушливій вулиці мегаполісу, ввімкнувши запис із бібіканням автівок. Саме це й зробив молодий режисер Ігор Матіїв, поставивши п’єсу Вільяма Гібсона «Двоє на гойдалці» на сцені Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Матіїв щойно закінчив театральний інститут імені Карпенка-Карого. Він родом із Івано-Франківська. До Черкас режисера запросив директор театру Володимир Осипов. «Двоє» – це перший спектакль Матіїва на великій сцені. Головні ролі зіграли черкаські актори Сергій Бобров та Оксана Блащук. Хоча, згідно початкового задуму, Гітель мала грати актриса Віра Климковецька, що відома головними ролями у виставах Андрія Жолдака «Войцек» та «Ленін Love, Сталін Love». Вона навіть брала участь у репетиціях. Проте через хворобу актриса так і не зіграла. Просторової та кольорової форми виставі надавав художник київського театру «ДАХ» Дмитро Костюминський. На сцені суцільний мінімалізм – два ліжка, два телефони, стіл і друкарська машинка. Інтим порушують лише глядачі, що сидять не в залі, а поруч із ліжками Джері та Гітель. Тому, коли під час сварки розбивається чашка, скалки летять просто в імпровізований глядацький зал.

Гітель-Блащук поводить себе дуже впевнено й розкуто, її експресивність часом навіть шокує глядача. Неоковирність дівчини підкреслює її одяг, що дисонує із одягом Джері. Сукні, спідниці, шалики і навіть піжама – все це рясніє великими чи маленькими кольоровими горошинками. «Дівчина в судомах» повністю виправдовує свій статус – її рухи різкі і конвульсійні. Зал час від часу вибухає оплесками й сміхом. Хоча із назви вистави викинули слово «гойдалка», проте режисерові вдалося посадити глядачів на таку собі віртуальну гойдалку. Адже інформація подається дуже дозовано – черкащан то тішать і окрилюють чимось дуже оптимістичним, то приземлюють безвихіддю та непорозуміннями. Від такого «гойдання» хоч не хоч, а замакітриться в голові. Навіть якщо головні герої говорять щось трагічно-доленосне, то після ремарки «Джері, давай не будемо тягнути кота за яйця», неможливо не засміятися. Схоже, режисер вирішив погратися із мовою. Причому, якщо Джері-Бобров говорить лише те, що вклав у його вуста Гібсон, то репліки Гітель рясніють веселими слівцями на кшталт «мило «Канал» (замість «Шанель») чи «чувак». До речі, сумнівно, щоб драматург у 1958 році написав у своїй п’єсі подібне звертання, навіть маючи неперевершене почуття гумору. Адже чувак – це не що інше, як кастрований кабан...

Джері-Бобров на відміну від енергійної Гітель-Блащук має вигляд апатичного і невпевненого в собі. Ці риси нещадно топчуть іронію, яка, згідно задуму Гібсона, мусить бути присутня у словах чоловіка. Власне, Боброву завжди краще вдавалися комедійні ролі. Перед прем’єрою актор навіть зізнався, що роль Джері за своєю складністю може зрівнятися для нього хіба з роллю Андрія із «Саду Гетсиманського». Також пояснив: він радий, що грає в парі з Блащук, а не з Климковецькою:
– Після Жолдака мені простіше з Оксаною грати. З Вірою Климковецькою зараз інша психофізика. Коли починали з нею грати, то я відчув, що мене трохи тягне «Войцек».

У першій та другій діях Матіїв пропонує глядачеві також споглядати елементи театру тіней. Актори заходять за лаштунки так, що видно лише їхні тіні на цегляній стіні. Крім того, вкінці вистави на цій же стіні показують відеряд – Джері біжить за двома медсестрами, що везуть Гітель на операцію (кадри знімали у першій міській лікарні Черкас).

Постановку здійснили за підтримки Надзвичайного та Повноважного посла Македонії в Україні Іллі Ісайловського. За словами директора театру Володимира Осипова, цілком ймовірно, що невдовзі виставу «Двоє» побачать у Македонії.