Черкащани не захотіли «виграти» Писанку

Справжнісінький шкандаль відбувся нещодавно в театральному житті Черкас. Проте глядач тут, схоже, живе за законом «а слона я й не помітив». Тому в Багдаді, себто у вільному козацькому місті, все спокійно. А тим часом у затятих театралів все ж лишилося враження, що їх, даруйте на слові, «виграли». Власне, все почалося з того, що російський незалежний театр привіз до Черкас виставу «Декамерон» Д. Бокаччо...  

Гроші на «святе діло» 

Дізнавшись, що приїздить «зоряна команда», та ще й з еротичною комедією епохи Відродження, черкащани блискавично розкупили всі квитки. Довелося навіть ставити у залі стільчики і продавати додаткові місця, адже охочих споглядати еротичне дійство було таки чимало. Нікого не зупинила вартість квитків, яка коливалася від 40 до 100 гривень. Воно й зрозуміло. Наївного і невибагливого глядача спокусили такими відомими акторами, як Руслана Писанка, Ольга Сумська, Марина Могилевська, Володимир Горянський... 

Розчарування було колосальним, коли всі побачили, що... король – голий. Бо з усіх обіцяних зірок до Черкас зголосилася приїхати лише Руслана Писанка. Вона ж і вийшла на сцену перед початком вистави, щоб повідомити, що, на жаль, Ольга Сумська не змогла приїхати, бо «...до неї вночі зателефонував президент і запросив взяти участь у концерті». Президент якої держави телефонував і на який концерт (чи не на Говерлі, бува?) запрошував, Писанка не пояснювала. Зал обурено загудів. Але – на дитятко, з’їж цукерочку – дійство розпочалося і всі заспокоїлися. 

Руслана Писанка неперевершено грала за принципом «один за всіх». Вона то з’являлася у образі хтивої черниці, то горбатої потворної злодійки. Апогеєм перевтілень стала роль невірної дружини свого чоловіка. Писанку-Амброджію зваблював священик, а вона просила в нього 10 флоринів за надання сексуальних послуг. Священик (Володимир Філатов) цих грошей не мав, з чого дуже пишався, саркастично стверджуючи, що «ці руки нічого не крали». Так Бокаччо, з легкої руки режисера, вдався до цитування Віктора Ющенка. А священик, щоб задовольнити природню потребу, вдався до послуг залу. «Люди добрі, дайте хто скільки може. Хто дасть найбільше – приєднається до процесу», – заклично виголошував священик. Проте черкащани не поспішали «розкошелюватися», а думка «виграти» Писанку теж, схоже, нікого особливо не надихала. Тож актор здобув лише жменьку копійок і кілька гривень. 

Імітація оргазму 

Попри заявлене визначення «еротична комедія», еротики на сцені не було. Крім тексту Бокаччо, звісно. Можна було споглядати примітивні імітації статевих актів на фоні брудних простирадл, розвішаних на мотузочці. Воно й зрозуміло – трупа їздить з «Декамероном» по всій Україні. Коли заробляєш гроші, то немає часу на те, щоб прати якісь там простирадла. Актори синхронно стрибали і видавали на гора ніби то еротичні стогони. Насправді ж слуги Мельпомени були більше схожими не на коханців, а на дітлахів, що старанно готувалися до шкільного ранку, добре вивчили свою роль, страшенно стараються, але... вище голови не стрибнеш. Навіть якщо вдаватимеш, що відчуваєш оргазм. Це вам не Жолдак, який поставив «Медею», де чоловік і жінка впродовж кількох годин бігають по сцені голяком! 

– Якщо чоловічий склад вистави ще заслуговує на увагу, то дівчатка взагалі слабенько грали. Люди заплатили великі гроші, і нічого не побачили, – ділиться своїми враженнями від «Декамерону» актриса Тетяна Крижанівська і знизує плечима. Їй образливо, що черкащани вважають, ніби все чуже – то найкраще, а своїм можна нехтувати: «На наших виставах зараз зал практично порожній, а тут – аншлаг».

Архангел із пузом 

Зрозуміло, що вистава була російськомовною. Фрази українською звучали «для хохми» і дуже тішили публіку. Так само, як і репліки на кшталт «я потрапив у вигрібну яму» з уст актора, що зійшов зі сцени в зал до глядачів. Щодо мови, то подекуди «зоряна команда» видавала неперевершені ляпи. У професійних мовців плуталися літери («незабвенный мы вой!») і наголоси в словах («я скажу тебе это на ушкО» – з наголосом на останньому складі). Від гри актриси, яка відпрацьовувала замість викраденої президентом Сумської, відверто хилило на сон. Тому добре, що вистава йшла без антракту, заявленого у програмці. Ловеласів практично у всіх десяти історіях грав Володимир Філатов. Нічого так грав. Але, коли роздягався, то його черевце навряд чи когось збуджувало. Надто, коли він вийшов на сцену в образі архангела Гавриїла – з крильцями й у зворушливих білосніжних трусиках. А потім, для певності, напахтив свою чоловічу гідність, запхнувши у ту зворушливість флакончик із дезодорантом... Після того всього я прийшла додому і довго думала, над філософським твердженням про «голого короля». А тоді вирішила покачати прес. Цікаво, а на що надихнув «Декамерон» інших глядачів?