До Києва привезли 55 художніх робіт Сергія Параджанова

30 січня в Національному художньому музеї в Києві відкрилася виставка робіт режисера Сергія Параджанова. Єреванський музей надав понад 55 композицій митця: колажі, малюнки, ляльки, а також листи, які режисер писав близьким із в’язниці. Це найбільша виставка творів Параджанова, яку Вірменія проводить за кордоном. Українській стороні її організація обійшлася в $60 тис.

— За час існування нашого музею ми провели 50 виставок у різних країнах. Ця — найбільша, — розповідає Завен Саркісян, директор музею Сергія Параджанова в Єревані.

Музей Сергія Параджанова існує вже 17 років. У ньому є понад 1500 робіт режисера. Колекція постійно поповнюється.
— Частину експонатів нам передав єреванський музей народного мистецтва. Наша влада колись викупила ці роботи у знайомих Сергія. Іншу частину розшукував я. Узяв його телефонну книжку й почав обдзвонювати усіх, хто там записаний. Ми зустрічалися з цими людьми в різних куточках світу. Вони мені передавали роботи Сергія, розказували цікаві історії про нього. Я ці розповіді записував на відео, бо тих людей скоро не стане, вони вже старі.

Держава щорічно виділяє музею $1 тис. на розшук та купівлю нових експонатів.
— Іноді нам намагаються продати фальшиві роботи, — веде далі Завен. — Людям потрібні гроші, вони приносять колажі, які зробили самі, й кажуть, що це твір Параджанова. Але в нього роботи були глибокі, з прихованим змістом. А те, що приносять, — найчастіше склеєна купка якогось сміття.

За рік музей відвідує близько 12 тис. людей, переважно місцеві.
— Це не так вже й багато, — каже Завен. — Ми робили виставку в Парижі, і її за два місяці відвідало 6 тис. людей.

На виставку приїхала 70-річна Світлана Щербатюк, колишня дружина Сергія Параджанова. Пересувається, опираючись на дві металеві палиці. Якась жінка просить у неї підписати книжку про Сергія Параджанова.
— Як я підпишу, у мене ж руки зайняті, — говорить вона.
Пропонує потримати одну з палиць.

Світлана та Сергій прожили кілька років, потім дружина забрала сина й пішла.
— Життя Параджанова — це був постійний карнавал, — згадує Завен. — Світлана цього не витримала. Він весь час грався, казав, що котлети на тарілці мають лежати по-особливому, яблуко слід чистити теж не так, як завжди. Щодня змінював інтер’єр у своїй квартирі. Світлана, приміром, читала, а він міг пересадити її кудись, бо там вона краще ”вписувалася в інтер’єр”. Не кожна таке витримає.

На виставку прийшла й Лариса Кадочникова, яка зіграла Марічку в фільмі Параджанова «Тіні забутих предків». Фільм зняли в 1964 році. На різних фестивалях він зібрав 28 нагород, дипломів та відзнак.
— Ці буси дав мені Сергій для зйомок у «Тінях...», — показує своє мідне намисто. — Коли закінчили роботу над картиною, хотіла їх повернути як театральний реквізит. Сергій сказав, щоб залишила собі. Бо це унікальна річ, що принесе мені удачу. Відтоді не розлучаюся з ними.
Згадує, як Параджанов змусив її купити в однієї іноземної актриси шубу з гібона.
— Він побачив цю шубу та тій жінці і наказав мені її купити. Я вмовляла її, пояснювала, чому мені так потрібна та шуба. Коштувала вона дуже дорого, але жінка пожаліла мене й віддала майже за безцінь. У гібона дуже довга шерсть. І коли я одягала шубу, то була схожа на якогось їжака — ця довга гостра шерсть стирчала у різні боки, наче голки. Сергій сказав, щоб я пройшлася в ній по вулиці. Усі на мене дивилися, сміялися, намагалися доторкнутися! Такого ж у Союзі ніхто не носив! А Сергій заливався сміхом. Потім поїхала в тій шубі до Франції. але на неї там ніхто уваги навіт ьне звернув. Шуба в мене й досі у шафі лежить.

Колажі Сергій Параджанов почав створювати в Києві, де жив із 1952-го по 1973-й. Серйозно цим зайнявся, потрапивши 1973 року до в’язниці. Його звинуватили у зґвалтуванні члена комуністичної партії та поширенні порнографії. Коли про це дізналися в тюрмі, до Параджанова прийшла «делегація» засуджених, вони сказали: «Ми завжди мали комуняк на словах, а ти це зробив на ділі». Після цього режисер почав усім розповідати, що все життя мстив комуністам і сам зґвалтував 300 членів КПРС.

Портрет Пушкіна, який Параджанов видавив в тюрьмі на знайденій на смітнику кришці від кефіру, потрапив до рук італійського режисера Федеріко Фелліні. За її зразком він відлив срібну медаль, якою тепер нагороджують найкращий фільм на кінофестивалі в Римині.