«Гайдамаки» з «VooVoo» запалили вогонь єднання

Спільний україно-польський концерт на «Джаз Коктебель 2009»

 Сьомий за ліком фестиваль «Джаз Коктебель» відкрив для України нове дітище україно-польської дружби: спільний проект «Гайдамаки» і «Voo Voo». Довго ж вони збирались... Їздили Польщею, різними куточками Європи, аж врешті дістались до рідних земель. Продюсер гурту «VooVoo» пояснив це тим, що через видання проекту на польському лейблі необхідно було і підтримку першочергово проводити саме там. Але як би не було, вони таки доїхали!

Розпочалось все із сольної програми «монстрів» польського андерграунду. Саксофон, вертикальний бас і барабани, за смаком додати вокалу і сценічного дійства — рецепт міцного джазу від «VooVoo».

Але найголовніше— багаторічна витримка, тут як із хорошим вином — вік йому тільки на користь. Подається це нестримно та енергійно, щоб ні у кого не залишалось сумнівів щодо необхідності вживання. Матеуш Поспішальський сказав:«При першому знайомстві «Гайдамаки» просто забили нас у землю». Здається, поляки вирішили збалансувати вплив і понесли українських глядачів літати над знаним у Європі коктебельським нудистським пляжем. Сорок хвилин шалених ритмів та мелодійних імпровізацій нікого не залишили байдужим.

Проте чекали сьогодні не тільки їх. І от, вийшов на сцену Олексій Коган та оголосив загальну мобілізацію глядацьких сил, бо до адерграунд-джазу з

Польщі долучається козацький рок з України. Запалити публіку пообіцяв потужний початок виступу, під час якого майже без перерви було виконано дві композиції зі спільної платівки або ж «плити», як її назвав лідер «Гайдамаків» Олександр Ярмола. Міцна суміш з польського досвіду та української енергії породила музичний аналог «коктейлю Молотова», яким музиканти кидали у глядачів як під час нової революції. У якості пляшок виступали пісні, що виконувались як українською, так і польською мовами. Співав переважно Олександр Ярмола, в той час, як Матеуш переважно використовував саксофон.

Співпраця із джазовими музикантами завжди залишає місце для імпровізації. Не обійшлось без неї і цього разу. У кожного з музикантів була можливість проявити свої таланти у повному обсязі, при цьому не втрачаючи генеральної лінії твору. «Давали джазу» тут Іван Леньо на аккордеоні, все той же Мартін Поспішальський на саксофоні та Євген Дідич на трубі. На їх сольні номери публіка відповідала танцями на межі людських можливостей, під особливо жвавими утворювались цілі шанці у гальці.

Враховуючи те, що основною ідеєю проекту, за словами Олександра Ярмоли, було зробити у музиці те, чого не ладні зробити політики, цілком логічним виглядало спільне виконання пісні «Ой, полечко-поле...» Приємно здивувала публіка, яка співала її разом із музикантами і тримала атмосферу як при виконанні державного гімну.

По закінченні спільного виступу на сцені з'явилась одна з найдивовижніших систем сучасної європейської музики — «Козацька Система Гайдамаки». І тут уже не було місця байдужості: хто співав, хто танцював, хто сміявся, а хтось навіть плакав. Але, найголовніше, що ці реакції були чисті та відверті. Хоча були і скептично налаштовані люди, які йшли від сцени зі словами: «Ми сюди джаз приїхали слухати, а вони нам цих блазнів показують...» Але іншим стало цілком зрозуміло, чому ж так гаряче Європа сприймає українську автентику у виконанні саме цих хлопців. І народні пісні у роковій обробці, і пісні власного авторства, як от «Кохання» на вірш Юрія Андруховича запалили у серцях якийсь дивний вогонь. Один з корінних кримчан дорогою додому казав: «Вот так надо патриотизм пробуждать!». Природньо, що «Гайдамаки» були викликані «на біс» і завершили свій виступ піснею «Сумний святий вечір», під яку не особливо танцювалось публіці, деякі ледь не руку до серця прикладали. Вийшов справжній козацький реквієм, але не той, що тільки про смерть думати, а такий, щоб жити і боротись хотілося.

Тим, хто виходили з концерту доволі швидко нагадували, що живуть вони не в ідеальній Україні, а цілком реальній, черги до виходу та сміттєві купи…Щоправда, організатори доволі швидко приводили околиці до належного вигляду, що залишало надію на зміни до кращого. Тож, дай Боже, довгих років «Гайдамакам» та плідного продовження славної історії «VooVoo».