На «Великому скульптурному салоні» показували роботи «галицького Мікеланджело»

У столичному Українському домі пройшла виставка «Великий скульптурний салон». На ній було представлено понад 500 робіт сучасних скульпторів. Окрім цього, вперше в Україні експонують найбільшу колекцію скульптур основоположника кубізму українця-емігранта Олександра Архипенка (1887–1964) та французького імпресіоніста Оґюста Родена (1840–1917). Їх надав колекціонер Ігор Воронов.  

— Минулого тижня розказала одному з організаторів лондонського аукціону «Сотбіс», що у нас виставлятимуть 16 скульптур Архипенка, — каже організаторка виставки Наталія Заболотна. — У нього аж руки затряслися. Ці скульптури дуже цінні. Українські музеї мають лише дві роботи Архипенка. За радянської влади їх вилучили з музеїв. Те, що вціліло, експонувалося як твори невідомого автора.

На першому поверсі Українського дому грає оркестр. Офіціанти розносять біле та червоне вино. Гостей із келихами не впускають до виставкових зал із роботами Архипенка та Родена. Стіни там завішені темною матерією.

— Даремно вони це зробили, надто темно в залі, — каже художник Іван Марчук, молодій супутниці, яка тримає його під руку.

Бізнесмен Ігор Воронов, на відкритті з’явився з дружиною Тетяною. Колекціонувати почав 10 років тому. Нині має кілька сотень скульптур та близько тисячі картин.

Роботи Олександра Архипенка бізнесмен купував у приватних колекціонерів з Франції, Ізраїлю, Америки.

— Приміром, фігуру «Мармурова жінка» придбав у людини, якій вона дісталася від генерала уряду італійського диктатора Муссоліні, — розповідає. — Якось мені порадили професора, який знається на скульптурах Архипенка. — Він оглянув колекцію і сказав, що там три роботи сумнівної якості. Я їх йому віддав. А буквально через три місяці ці скульптури продали на аукціоні «Сотбіс» за шалені гроші.

На першому поверсі Українського дому виставлено 16 робіт скульптора ХVІІІ ст. Іоанна Пінзеля, якого називають «галицьким Мікеланджело», та 5 робіт учнів його школи. Їх привезла Львівська галерея мистецтв. Роботи разом коштують 159 млн євро. Усього у львівській галереї є 60 скульптур Пінзеля та приблизно 2,5 тис. робіт інших майстрів.

— Хотіли привезти більше, але не було на чому. Нам дали один п’ятиметровий фургон, ми повантажили туди те, що вмістилося. Щоб привезти все, треба три такі машини. Нещодавно нам запропонували виставити ці скульптури у паризькому Луврі. Запрошували і до Вашингтона, але туди дуже важко доставити роботи. Не хочеться ризикувати, — розповідає Борис Возницький, який уже 46 років очолює Львівську галерею.

— Я найстаріший директор музею в Україні, — хвалиться чоловік. — І найбагатший. У мене є п’ять замків і 16 церков, де зберігаються картини та скульптури. Це загалом 40 тисяч квадратних метрів виставкової площі. Нині повністю відреставрували Олеський замок на Львівщині, роботи ведуться ще у чотирьох.

Роботи Пінзеля Борис Возницький збирає із 1962 року. Вони були розкидані по Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях.

— У 1960-х я почав розшукувати скульптури в занедбаних храмах. Тоді радянська влада лише на Львівщині закрила 1800 церков. Їх перетворили на склади для різного непотребу. Аби врятувати храми, ми робили там музеї атеїзму. Влада це не забороняла. Цінні скульптури, картини, ікони валялися в кущах, підвалах, на смітниках. Ми їздили селами і за день збирали по дві-три, а інколи і чотири машини скульптур. Тоді і знайшли перші роботи Пінзеля та сотні творів інших митців, які творили у його стилі. У ХVІІІ столітті усі намагалися наслідувати Пінзеля.

Люди в селах перефарбовували дерев’яні скульптури — не знали, наскільки цінні ці роботи.

— Якось голова однієї сільради сказав, що начебто в їхній церкві є 18 дерев’яних триметрових робіт Пінзеля. Ми приїжджаємо і бачимо, як хлопці з технікуму, що поряд із храмом, пиляють скульптури на дрова, — розповідає Возницький. — 13 фігур вони встигли розпиляти, три з них ми склали по частинках, решту не змогли відновити. А в одній психлікарні я теж запримітив роботи майстра. Домовився, що приїду заберу їх. Коли прибув туди, мені відказали, що ті скульптури разом із іншим мотлохом спалили на місцевому кладовищі. Нині майже всі роботи Пінзеля, що збереглися, познаходили. Хіба щось полишилося у людей у хатах.

Поряд зі скульптурами митця в Українському домі висить полотно, на якому нічого не намальовано. Воно підписано: «Портрет Пінзеля».

— Ніхто не знає, як насправді виглядав митець, тому ми й показуємо на всіх виставках такий його «портрет», — пояснює Возницький. — Невідомо, чи «Пінзель» його справжнє прізвище. Це підтверджує лише один документ, знайдений 1906 року. Там написано, що «майстру Пінзелю» заплатили 40 тисяч злотих за оздоблення фасаду собору Святого Юра. Ми також не знаємо, як скульптор опинився в Україні. Найімовірніше, він тут переховувався від переслідувань, бо скоїв у Європі якийсь злочин.

Пінзелеві подобалося зображувати оголених людей. Церква такі скульптури виставляти не дозволяла, тому роботи «одягали».

— Приміром, «Соломона» він виліпив оголеним. Але священикам це не сподобалося, тому наказали пошити скульптурі одяг із полотна. Його позолотили, обробили спеціальним розчином, аби тканина затверділа, й одягли на статую.

На третьому поверсі Українського дому розташовано стенди 34 скульпторів. За участь у виставці кожен з них заплатив 7 тис. грн.



Фото: Всеволод Андрієвський