Перлини Сезону: Хіба пердить бізон, як всі довольні?

Хвацькі парубки з мистецької агенції «Перлини Сезону» знають, як за одну секунду образити вісімсот тисяч людей. Для того не треба казати, що всі вони «казли», ні! Потрібно всього-на-всього перенести фестиваль з одного міста в інше, і бажано у столицю, щоб ще прикріше було.

Далі ж діє улюблене гестапівцями правило: якщо ви хочете зробити людям трохи краще, то зробіть спочатку трохи гірше, а потім – поверніть, як було. Так, в минулому році й було зроблене із Запоріжжям, де, за традицією, цей фест і проводився. Хоча, не все так просто, як здається на перший погляд.

Сьогоденне Запоріжжя відреагувало на повернення «Перлин Сезону» досить стримано. Можливо, далася взнаки майже повна відсутність реклами, а може образа міста виявилася набагато сильнішою, ніж на то розраховували організатори. Єдині, хто ніяк не відреагували на кон'юнктурність – це музиканти. Цьогоріч запорізьких гуртів було аж через край. І тим дивніше, що премією фестивалю був відзначений тільки один місцевий гурт, та ще й який! Але почнімо спочатку.

Продираючись крізь натовпи підбуханих поціновувачів «актуальної музики», ми на мить повірили, що нічого не змінилося в цьому світі, і що сьогодні все буде так, як було завжди – неформально, розмаїто, масштабно і несамовито. Дзуськи! Колишній свій розмах «перлини», вочевидь, забули в столиці, а, отже, регіональному слухачеві довелося насолоджуватися кастрованою лайт-версією цього дійства. А й дійсно – ніяких показів моди, ніяких ді-джеїв, ніякої величезної повітряної кулі з логотипом генерального спонсора і ніяких трьох-чотирьох днів тривалості самого фесту. Конкурсантів запхали в один день, а наступного був гала-концерт. Дешево й зі смаком. «Скажіть спасибі, що взагалі приїхали!» – немов виголошували організатори ентузіастам запорізької тусовки. Та дещо, все ж, лишилося незмінним – батарея точок продажу алкоголю в пластику; засраний до неможна цим пластиком каскад Райдуга, де саме дійство й проводилося; декілька пластикових же кабінок для випорожнення продуктів перероблення алкоголю музичних фанатів, що за традицією не справлялися зі своєю задачею; несамовиті купи ментів. Індустріальне місто вітало фестиваль!

Під веселе випивання пива натовпом сценою котилися конкурсанти… Знаєте, іноді буває так важко втриматися від поіменного перерахунку усіх, хто виходив тішити вухо й око протягом вечора, що починає страшенно свербіти в носі. Але, почухавши ніс, ми вирішили обійтися кількома коментарями, аби змалювати ліпше загальну картину того, що відбувалося на сцені того вечора.

Любити український Камеді Клаб в наші дні – то ознака дурного смаку. Тим не менш, мистецька агенція запросила на роль ведучого нікого іншого, як резидента того славетного клубу Сергія Притулу. Раніше, я, спостерігаючи, як він читає з папірця свої несмішні жарти, думав, що в нього просто погані автори. 19 липня я пересвідчився в думці, що не в авторах справа. Втім, Тернопільський Сірий тим не сильно переймався і далі травив свої відверто нудні байки про музикантів, та так, що ті навіть не знали, що йому дотепного на чергову дурість відповісти. Що характерно, ті самі історії Запоріжжю довелося вислухати й наступного дня.

Напередодні фестивалю було оголошено, що цьогорічне дійство складатиметься виключно з року, металу та іншої «актуальної» музики, тому вам одразу потрібно уявити собі натовп, половина якого вдягнена у чорно-рожеві кольори. Уявили? А тепер забудьте! Запоріжжя – це індустріальне місто, і тут живуть суворі чоловіки і баби-коня-на-скаку-зупинять! А таке збочення, як емо, тут нещадно винищується. Ті поодинокі представники цієї субкультури, яких мені довелося побачити, виглядали ще сумніше від звичайного свого вигляду. Всі інші – а то панки, готи, фріки, хардкорники і, звичайно ж, гопи – озивалися переможним пивним риганням і художнім дзюрчанням по стовбурах і траві. Такому контингентові було явно плювати на те, що конкретно збиралося лунати зі сцени, і, треба сказати, контент фестивалю дуже органічно поєднувалося з очікуваннями аудиторії. Бо, очевидно, що всі нормальні товариства рокерів з інших міст України просто забили на цей захід, а Запоріжжю просто по приколу було виступити на черговому концертному майданчику в рідному місті – переважна більшість заявлених в конкурсі команд була саме звідси.

Користуючись статусом резидента Запоріжжя, під час оповіді про гурти, я зупинятимусь на місцевих командах трохи прискіпливіше, ніж на їхніх колегах, і зараз поясню чому. Особисто я дуже сильно чекав на зустріч з гуртом «Шабля Бо», яких мені раніше довелося послухати в іншому місці, і де мені здалося, що вони мають запалити пекельно. На жаль, помилився. Зустріч відбулася досить прохолодно – чуваки ледь-ледь розкачали натовп, і пішли зі сцени, навіть не встигнувши добряче спітніти, чого було досить важко досягти в такий доволі спекотний день. Крім «Шаблі» на сцену виходило ще декілька немісцевих конкурсантів, і говорити про них є дуже нудне заняття, тому пропустимо їх усіх, зупинившись, хіба що, на «Арії» кримського розливу – гурті «Файрволл». Взагалі 19 липня мені здалося днем суцільних дежа-вю. Почувши «Арію», себто, «Файрволл», я трошки прокинувся, але це було скоріш за інерцією, ніж від цікавості – пацани досить вдало здерли стилістику, але Маргарити Пушкіної в їхньому гурті, вочевидь, не передбачалося, тому тексти виявилися не пафосними, а смішними. Справедливості заради варто відзначити, що поводили вони себе на сцені, як справжні металісти – всі музиканти наче вросли у підлогу сцени, лиш іноді струшуючи хайрами – вони робили справжній метал. Ще було б варто окреслити команду «Смарагда», котрій за якимось дивним збігом обставин вдалося заробити номінацію Перспективного гурту. Що в ньому такого перспективного було важко зрозуміти не тільки мені, але я віддав належне потугам вокаліста, який, здається, має зовсім непоганий вокал, і це при тому, що парубки, схоже, доволі сильно хвилювались перед виступом. Журі це теж помітило і навіть наголосило – пацани ніфіга не вміють грати, але перспектива в них – ого-го!

А далі поперло Запоріжжя. Групи «Хантінг Граунд» і «Пупса Кукс», що в рідному місті вважаються доволі таки професійними, на фестивалі продемонстрували себе не в найкращому вигляді. Дивно, але за давньою запорізькою традицією, в усьому було звинувачено …звукорежисера «Перлин Сезону»! Мовляв, цей клятий покидьок неправильно все налаштував, через що ці прекрасні команди привселюдно обісралися і зганьбилися на все місто. Не знаю, не знаю… Мені сподобалися обидва виступи, а що там було не так – хай буде на совісті журі.

Далі гостинне місто вийшли представляти брутальні чоловіки з гурту «Карея». О, ну тут тра сказати трошки більше. Раніше в альтернативних колах гарним тоном було по-чорному косити під «Корн» – згадайте хоча б столичний «ТОЛ» і його умовну перемогу на «ГБОБі». Часи змінилися і «Карея» також. По хардкорщиках наче потоптався лахматий Степпен Вольф, а до нього, в свою чергу, долучився також і Майк Паттон – в результаті ми отримали зовсім інакший саунд. Такою «Карею» не знав ніхто навіть в самому Запоріжжі. За дивним збігом обставин, вони так само залишили цю сцену, не отримавши геть нічого.

Наступний місцевий поп-рок-бенд «Майже колір» вискочив на сцену досить таки жваво, але особливого кайфу від їхнього виступу не відчувалося. Чарівна солістка якось дивно дригалася під цілком спокійну музику, що викликало неслабкий дисонанс у головах вируючого натовпу. Складалося враження, що ці люди не на сцену вийшли, а так, десь приколюються в своїй репетиційній, або ж навпаки – настільки хвилюються, що в них все, навіть гітари, виглядало штучним. Наступного дня їх нагороджувати зі сцени не стали, але в кулуарах ходили чутки, що вони таки посіли якесь почесне місце, а яке саме – історія зберегла у таємниці. Я спеціально провів маленьке соцопитування з приводу нагородження саме цієї команди – сто відсотків респондентів зустріли моє запитання непідробним здивуванням, що трохи втішило мою параною з приводу власної неадекватності сучасним реаліям музичного життя.

Ще одні запоріжці справили на мене настільки глибоке враження, що розпочинаючи свою оповідь про них, я мало не танцюю в кріслі. Цей гурт має назву «F.O.C.» і грають вони в стилі ар-ен-бі. Мало того, він був нагороджений аж двома преміями: Краще Шоу і, за версією одного зі спонсорів фесту – газети Тєлєнєдєля – Кращий гурт фестивалю. Ви уявляєте собі яке то мало бути ар-ен-бі? Ні, не уявляєте. Я теж не уявляв, доки не побачив їх на сцені. Вперше в житті. Хто вони? Звідки вони? Якого хрі… Всі ці питання роїлися в моїй голові, вони плавали в етері, місто намагалося осягнути хто ж вони – його нові герої? Дівчата, що передивилися всі без виключення кліпи Бейонс і Насті Каменьских перед виходом на сцену, хлопці в бриджах – хто вони? Волаючі істоти в мерехтінні сценічних прожекторів і бумканні жахливої драм-н-бейзової фанери – хто це? Відповіді не послідувало. Лишилися самі питання.

А ще там були «Роллікси». Оті самі бородаті «Роллікси», яким вже час самим в журі сидіти, вийшли потягатися з молодняком. Що ж, схвально – старікам вєздє у нас почьот. Їхній соліст подарував чергове дежа-вю – я наче зустрів Тартака зразку 2001 року, коли Сашко Положинський, за його власним зізнанням, був ще не «тридцяти-шестирічною людиною, що не вживає алкоголю і тютюну», а повним сил парубком, який давав джазу на всіх концертних майданчиках країни. Але при всій повазі до цих учасників проекту «Тартак Та Друзі», вони навіть і з теперішнім Положинським неспроможні тягатися. Сіро і зовсім несмачно. Виканючили свою премію Правильна музика і пішли собі з Богом.

Ще одна дивна премія – Питомо українська музика (як це визначається, цікаво – питома, не питома?) – знайшла своїх героїв, яких звали гурт «Царське Село». Я чесно їм кричав, що гурт «Мандри» вже існує, але вони не розчули, мабуть. Проте, виконавши «Мандрів» вони замахнулися на святе… За їхню пісню «Ракети» фанати «Мумій Тролля»» мали б їх проклясти. Такого жахливого знущання над класикою рокапопсу мені ще чути не доводилося, втім, підспівувати під пацанів текст «Морской болєзні», намагаючись не чути їхніх власних, з погано замаскованою сексуальною стурбованістю текстів, було дуже навіть прикольно.

А от найкращий за версією Перлин Сезону гурт – «Антитіла» – розірвав практично всіх. Ще у минулі роки хлопці запам’яталися своєю особливою вдачею, хоча тоді думалося – Боже мій, воно ж дитина ще зовсім, що воно заспіває? Дитина виросла в дуже навіть серйозного емо-кіда – характерний одяг, характерне музло, характерна ж поведінка на сцені. З їхньою появою на сцені з усіх щілин – де й взялися! – вперед кинулися емо, вони верещали, пісялися у вузькі штанці і явно б розірвали свого кумира, якби його не охороняв кордон міцних стражів закону. А чувак давав коксу! Водою обливався, бігав по сцені туди-сюди, танцював і обличчям, й дупою до публіки, і спілкувався, і клявся в коханні до всіх, кого він бачить… Це не описати словами, але йому всі повірили! Я ввечері вдома чисто з цікавості забив у Гуглі назву гурту і подивився чи є якісь записи цієї команди – можливо, захотілося знову пережити ці прекрасні моменти, що спіткали мене на концерті. Але скачана музика виявилася таким рідкісним навозом, що я швиденько все стер, щоб не зіпсувати собі враження. Чесно, вважаю, що вони перемогли справедливо. Хоча одну ложку дьогтю я таки можу додати – вже надто вони одноманітні…

Ну й декілька слів про запрошених гостей фестивалю. В перший день співав «НеДіля». Хто сказав, що він на сьогодні актуальний, я не знаю, але я точно знаю тепер, як виглядатиме Славік Вакарчук, коли розтовстіє. Славко, ходи будь ласка на тренажери, я тебе благаю! В запису Діля звучить крутіше – це однозначно. Мелодійніший. Пристрасніший. Та що там говорити – не «живий» НеДіля гурт, і все.

На другий день нас хотіли спочатку потішити кимось менш крутим, ніж «Тартак», тому випустили пана Ципердюка і його мега-гурт «Деззл Дрімс». Їм це вдалося. Занудятина! Ципердюкові тра було й далі займатися фестивалем, можливо, тоді він не був би настільки неактуальним, наскільки взагалі можна бути неактуальним на фестивалі актуальної музики. Не встиг він затягнути свою першу депешмодоподібну пісню (якщо вам невідомо, «Скрябін» це до вас вже зробив, при чому досить таки нефігово!), як натовпом поповзли дивні варіації на тему назви фестивалю і прізвища його засновника. «Пердливі бізони! Пердливі бізони!», - неслося в повітрі. Люди махали руками, відганяючи від себе морок електронної жувачки, що пер з порталів.

А потім прийшов «Тартак» і всіх вбив. Танцювали без виключення всі. Сашкові не варто жалітися на вік – він і в сімдесят даватиме чьосу всім цим молодикам, що замахуються на святе – українську рок-сцену. І най я сам ніколи не слухатиму його вдома – на площі виплясував, як божевільний, разом з усіма, і розчинявся у цьому потужному русі без залишку.

Тепер треба було б сказати, що, звісно, організатори зробили величезну роботу, організувавши такий мега-супер фест, але замість того хочеться кричати – ДОКОЛЄ?! Доколє будуть попсіти найкращі українські фести?! Нам явно мало «Шешор» та інших фестивалів… До певного моменту цей – вважався одним з провідних. Не в останню чергу – через місце проводження. Тому, не варто, мабуть, сушити мозок, розмірковуючи куди б наступного разу запхати «Перлини», а серйозно і плідно готуватися до нової зустрічі з колискою українського козацтва. Адже навіть благочєстівий пенсіонер – міський голова Запоріжжя Євген Карташов вважає, що Запоріжжя – це метал і справжній рок! Які ще потрібні докази? Запоріжжя вирішує! Стережіться…

Фото: прес-служби Неділі та Антитіл