В КНУ пройшов перший літературний обід

Так вже сталось, що літературні вечори перетворилися на літературні обіди. 4-го березня на обід були вірші, приправлені гумором і  цікавим спілкуванням, палітурками книг – навіть найзатятіші літературні гурмани залишились задоволеними.

Літературні читання були приурочені до Всесвітнього дня письменника. Так, так. Не чули про таке свято? А воно є. Воно було запроваджене 48 конгресом Міжнарожного ПЕН-Клубу, що відбувся 12-18 січня 1986 року. Що ж до самого ПЕН-клубу, то й про нього в Україні мало хто знає. Назва організації складається з трьох слів Poets — поети, Essayists — есеїсти, Novelists — романісти. (Круто воно звучить англійською, українською мовою так і не скажеш. Та й російською чи польською теж. Крім того абревіатура PEN співпадає з англійським словом pen – «ручка». Це дуже символічно).

Виникла ця організація у Лондоні у 1921 році, першим головою його був відомий письменник Джон Голсуорсі. ПЕН-клуб в першу чергу виступає за свободу творчості, вільне поширення інформації в середині кожної країни і у всьому світі. Члени організації мають виступати проти утисків свободи слова в будь-якій формі.

Невблаганний указ обмежив свободу проведення читань, однак, все ж, свободу творчості не зупинив. Цього добивається як ПЕН-клуб, так і учасники LitClub.

Серед гостів варто відзначитиБогдана-Олега Горобчука, який все-таки знайшов час і прийшов поділитись своєю творчістю зі студентством КНУ. Богдан-Олег Горобчук – поет, художник, формувальник залізобетонних виробів ІІ розряду, тележурналіст, аспірант, автор трьох збірок:«Цілодобово!» (спільно з П. Коробчуком та О. Коцаревим, «Факт», 2007), «Місто в Моєму Тілі» («Смолоскип», 2007), «Немає Жодної Різниці» («Факт», 2007), крім того, готується до друку і четверта книга, написана спільно з Вано Крюгером, – збірка поезії «БДСМ». Він читав свої останні вірші. Але особливо вразила його лірика, присвячена коханій…

Тіло коханої – снами наповнене
Біле, тремтливе, м’яке ніби сніг
В ньому – сади і місяць уповні
В ньому – у вічності впевнений світ

Тіло коханої дихає стиха
Вітер у сни переносячи, певне –
Щоб не зірвало будівлям стріхи
Щоб не зламати гілля деревам

Очі коханої міцно заплющені
Яблучка швидко дрижать під повіками
Вловлюють, дивляться внутрішнє суще
Бачачи внутрішність сущого тільки

Говорили про розумне, добре і вічне. Про Книгу. Для когось головне – відчути запах книги і типографської фарби, книгу можна взяти з собою у подорож. Але найкраще сказала Олександра Кіткотенко, що книга – це чуже життя. Що ж до того, то для сучасних літераторів немає авторитетів і канонів. Це радує, адже є свідченням того, що сучасна українська література розвивається на нових засадах, не обмежених рамками попередньої епохи. Коли писали про «мудрого Лєніна» і «діктатуру пролєтаріата». Однак є письменники, що цікавлять, вражають, впливають. Для когось це – Прохасько, для когось – Стівен Кінг, а ще для когось – Михайло Стельмах або ж Айн Ранд. Як, наприклад, уАнастасії Білоусько.

Про книги говорили багато. Тематика літературних читань звучала як «Купа дивацтв – купа вар’ятства – купа книг». Програмним твором читань був «Коханий запах книжкової шафки», де химерно переплелись книги і кохання, і знову книги, і самотність: «Саме у цю розкриту книгу він закохався. У цю таємничість ... Він не міг собі того пояснити. Не міг. Просто тягнувся до неї й не розумів нічого... А потім зник... Й вона плакала беззвучно від болю у всьому тілі. Не спала, а вранці ховала все під посмішку... А далі знову підходила до шафки й просто вдихала його запах, запах його книг. А далі беззвучно діставала чергову й читала.»

Книга, що вплинула на життя. Ну, власне, все, як з «Хозарським словником» Мілорада Павича. А ще знову згадали про медицину і про грип, про марлю. Завдяки Мирославу Лаюку:

по променю, де сплять бомжі померлі,

прилізла спека у мої легені

я так би дихав без вольєру марлі

та звідусюди спека, бруд і клени

(Далі тут)

А також говорили про життя, кохання і про дітей-даунів, які теж хочуть жити.

До того ж, на літературних читаннях було доведено, що вже відомі сюжети можна трактувати по-новому. Це, зокрема, і зробила своїм твором «Ромео і Катріна» Олександра Кіткотенко.

Ромео і Катріна кохалися давненько.

Джульєтта так боялась, що може таке буть,

Каралось і томилось її мале серденько,

По тілу пробігала терпка червона ртуть.

(далі тут)

Закінчити хочу словами слухача літературних читаньАнгеліни Косар:

«Читання були просто мега! Серйозно! Я з таким зарядом пішла І почерговість вдало підібрана.. Вступ супер... Ну, тобто твір тієї дівчини, Тасі, здається... До сих пір перед очима така собі літня жіночка, що із заплющеними очима ностальгічно вдихає запах легендарної для себе книги. А потім ще той твір про Ромео, Катріну і Джульєтту... Відчувається творча сформованість у віршах Богдана-Олега (кльова історія з ім’ям, до речі). А той хлопчина з Могилянки мене ще на минулих читаннях вразив. Коротше, всі молодчинки! Було б взагалі прекрасно мати ті твори. Ще хоч раз перечитати б...»