«Перспектива поезії» в книгарні «Є»: Про переклади, «м'ячі у пітьмі» та «Табачникове око»

Те, що День поезії та весняного рівнодення, від якого день стає довшим від ночі, припадають на ту саму календарну дату – не просто збіг. Так світло долає темряву, а буденність і мряку розганяють краса і любов. Цього дня навіть сонце розігнало хмари у небі над Львовом, подарувавши місту яскравий весняний день. Закінчився цей день не менш приємно – поетичними читаннями й цікавими розмовами в товаристві знаних львівських поетів та поціновувачів поетичного слова.

В зали книгарні «Є» на Проспекті Свободи годі було протиснутись – на стільцях, попід книжковими шафами й полицями, між стелажів і столів тулилися справжні поціновувачі поезії, що прийшли цього вечора послухати львівських поетів, а дехто – навіть взяти участь у дискусії на тему «Перспектива поезії», спитати поетів про найцікавіше й насолодитися їхніми цікавими й дотепними відповідями. В повітрі зависла готовність слухати «внутрішнім вухом».

Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Мар'яна Савка, Остап Сливинський та Назар Федорак підготували для читання як власні вірші, так і поетичні переклади іноземних авторів. До слова, останніх читали значно більше. Мабуть, для того, щоб продемонструвати – поетичні переклади зовсім не є простою технікою передачі змісту. Адже, як висловилася Мар'яна Савка, «мати «слух» до поезії – те саме, що й бути поетом», а поетичні переклади – це, власне, не так переклади, як «викрешування енергетики». Звучали як серйозні й глибокі поезії Євгеніуша Ткачишина-Дицького (переклади Маріанни Кіяновської),  Чеслава Мілоша (переклади Остапа Сливинського) так і веселі «хобітські» пісні Толкієна (переклади Назара Федорака) й безмежно милі, кумедні, теплі дитячі вірші Алана Александра Мілна (переклади Мар'яни Савки). І якщо серйозні філософські вірші зрозуміє й відчує не кожен, то чудові переклади дитячих поезій зачарували внутрішню дитину кожнісінького слухача. Це додало вечору приємного тепла й об'єднало всіх присутніх в один дружній гурт.

Після читання повели розмову про поезію, її суть та перспективу. Наведу найцікавіші, на мій погляд, цитати поетів (наперед прошу вибачиння, якщо не зовсім точно передала текст).

Чому в Україні здавна до поезії ставляться значно серйозніше, аніж в інших країнах Європи та світу?

Н.Ф.: «Що ситіше життя – то нудніша поезія. Із ситістю в українців завжди були проблеми, зате надолужували в іншій їжі – духовній».

Чи мусить поет бути поетом у всьому?

Г.К.: «Неправильно ставити людині «тавро поета» і в будь-якій життєвій ситуації казати: «Отак поводиться поет». Зараз я – поет. Але я не є поетом, коли оббираю на кухні картоплю».

Поет – це пророк?

М.К.: «В кожної людини, що дійсно має право називатися поетом, є миті, коли вона є пророком. Тобто, поет або є пророком, або не є. Але не можна вважати пророкуватість місією кожного, хто пише вірші» (пророкуватість – авторський неологізм М.К., який всі присутні визнали найвлучнішим і найдоречнішим поняттям вечора. – авт.)

Чи не є поетичні читання різних за стилем, філософією, настроєм віршів профанацією, способом популяризувати поезію? Адже поезія – дуже інтимний простір.  

Г.К.: «Поетичні читання – це спосіб донесення поезії. Навіть коли читаємо натовпу, ми вихоплюємо очі когось одного, хто готовий слухати. Буває, читання проходять в дуже несподіваних місцях, де люди не налаштовані на поезію. Нехай більшість не сприймає, але знаходиться хтось, хто відкриває для себе нове. Так і має бути – поезія виходить у відкрите поле, щоб знайти там когось, кому це потрібно».

М.К.: «Це можна порівняти з відносинами людини і Бога. Кожен  спілкується з Богом особисто, але бувають моменти, коли віряни збираються в храмі для спільної молитви. Те саме з поетичними читаннями: кожен сприймає щось близьке собі і робить це по-своєму. Але це спільна поетична «молитва».

То що таке поезія?

М.К. : «Поезія – це робота душі».

Н.Ф.: «Поезія – це одна з тих небагатьох (а їх справді дуже небагато, як би нам не хотілося цього визнавати) речей, що відрізняють людину від тварини. Бо щось не пригадую випадків, коли б, скажімо, зайці збиралися гуртом послухати віршів один одного».

М.С.: «В одного з поетів, що сидять тут (Остап Сливинський – авт.) є нижка, назва якої, як на мене, найкраще скаже, що таке поезія. Поезія – це «м'яч у пітьмі. Якась особлива здатність відчути рух повітря, присутність ЧОГОСЬ. Бо мати «слух» до поезії – те саме, що бути поетом».

Чого Ви прагнете досягнути в поезії?

Г.К.: «Мені завжди хотілося знайти універсальну мову поезії. Щоб її міг розуміти кожен. Нехай це звучить утопічно, але така моя мрія».

О.С. «Я не вірю, що існують відповіді на такі питання. Як казав один поет, «мені хочеться навчитися писати так добре, щоб окрім цього більше нічого не робити».

М.С.: «А мені в поезії хочеться просто бути. Як на мене, це найважливіше, чого можна хотіти»

Розмови, дискусії, питання, відповіді, посмішки тривали понад дві з половиною години. Поети самі були здивовані як кількістю людей, що прийшли їх послухати, так і їхньою «витривалістю», адже самі добряче втомились на майже три години читань і розмов. Під кінець Савка пожартувала: «Нарешті люди почали розходитися». А коли слухачі вже одягалися й розбрідались по залах, з вуст Кіяновської пролунала фраза поетично-політична на тему обговорюваної «пророкуватості»:

«Тут Табачник блимнув оком –

Ти, поете, став пророком?»

На цій жартівливій ноті завершився приємний вечір в товаристві справжніх поціновувачів поезії. Так закінчився Її день.