Прев'ю 5-го Міжнародного літературного фестивалю: і смішно, і грішно
15 вересня відбулось неофіційне відкриття Міжнародного літературного фестивалю, який проходить в рамках 17-го Форуму Видавців у Львові. Кілька разів зі сцени його таким «обізвав» координатор фестивалю Грицько Семенчук. Казуси з українсько-англійським перекладом, поети, з вуст яких звучали слова, які ми часто любимо замінювати зірочками чи звуком «пі-і-і», гості, які й самі не знали, що говорити зі сцени та атмосфера музики гурту «ДахаБраха» – про який офіціоз може йти мова?
Вхід на цю подію був лише за запрошеннями. І спочатку навіть склалось враження, що відомих у літературному світі персон в залі буде більше, аніж «простих смертних». Позаду сиділи хорват Марко Погачар й серб Звонко Каранович і щось активно обговорювали – така собі ідилія сербо-хорватських стосунків, туди-сюди бігав Грицько Семенчук, гордо походжав партером Юрій Андрухович, десь височіла постать Іллі Стронґовського, а вела захід не просто собі конферансьє, а поетеса Мар’яна Савка. Вела віртуозно, жонглюючи словами й піджартовуючи з публікою – встановлення контакту «ведучий-зал» пройшло на «ура». Офіційна частина неофіційного відкриття завершилась на диво швидко і настав час, коли кожних три хвилини зі сцени лунав новий розряд поезії. Як проговорився Ігор Губерман з Ізраїлю, саме по три хвилини кожен поет мав для того, щоб публіка оцінила його риму чи «безрим’я».
Першим на сцену піднявся Юрко Андрухович. Мар’яна Савка ще здалеку почула патріарші кроки, про що одразу й попередила публіку. Перекладач, яка оголошувала англійською імена поетів, теж «засвітилась». З усього переліку «титулів» Андруховича для перекладу вона вибрала лише «секс-символ української літератури». Зал вибухнув сміхом і привітав «символа» гучними оплесками. Юрко прочитав кілька своїх віршів, згадав про радіо-телебачення-пресу – мабуть, спеціально для представників ЗМІ у залі, і дивовижно швидко зійшов зі сцени.
Тоді ще ніхто й не підозрював, наскільки динамічною буде зміна вражень від кожного наступного поета. Богдана Матіяш-Остап Сливинський-Мар’яна Савка – і на цьому українці в літературному меню скінчились. Відтоді й майже до кінця поетичної частини глядачі напружували очі, щоб прочитати на екрані переклад українською віршів закордонних гостей. Мабуть, варто було зробити літери на екрані ще меншими – можливо, тоді б ніхто марно не намагався читати, а вслуховувався в рими й ритми сербської, хорватської, каталонської, азербайджанської та грузинської мов.
Азербайджанець Ельчин Іскандерзаде своєю манерою читання віршів чомусь нагадав муедзина, який закликає мусульман до спільної молитви, грузин Аміран Свімонішвілі читав вірші стримано, наче промову чи виступ перед Верховною Радою, але у нас у ВР все якось геть не так серйозно, як у пана грузинського поета. На жаль, не вдалося почути данську – Янус Кодал читав вірші англійською. Каталонка Анна Аґілар-Амат свою мову приправляла жестикуляцією і чудовою ритмічністю. Дмітрій Кузьмін, знову ж таки, вирішив згадати про представників другої найдревнішої професії (журналістів, а ви що подумали?) і прочитав вірш про журналістів-першокурсників. Пригадав він і відкриття минулорічного Форуму, перший день якого після презентації збірки поезій на ЛГБТ-тематику «120 сторінок Содому» завершився бійкою, і після цього сказав, що дуже любить Львів. Тонка російська іронія, яку зал проковтнув. Ну а смішним і водночас грішним моментом вечора, коли зі сцени філармонії звучали оті вже вищезгадані «пі-і-і», був виступ Ігора Губермана з Ізраїлю. Віршики а-ля «Старушки легко прощают мне все неприятное и пошлое, Во мне старушки ощущают их несбывшееся прошлое» (записано не дослівно, але близько до тексту) – це лише квіточки. Від ягідок зал сміявся і червонівся, а поет і далі декламував, немовби зі сцени він читає оди.
Завершальним акордом вечора став виступ етно-хаос гурту «ДахаБраха». Описувати все це шаленство немає ніякої потреби – все одно жоден опис не дасть таких вражень, як живий виступ. Серби позаду виявляли бурхливу радість, весело плескаючи в долоні й щиро захоплюючись «Дахою», хорватський поет також демонстрував захват, а після закінчення вечора в голові все ще крутились гіпнотичні нотки музики. Чекаємо від Міжнародного літературного фестивалю чогось у стилі неофіційного його відкриття, а саме- неочікуваності.
