Світлана Поваляєва та Вікторія Наріжна у Одесі: «Такі як цукор: вона і вона...»

Цією цитатою з пісні «Скрябіна» я б наважився сказати про подвійну книгу Світлани Поваляєвої та Вікторії Наріжної. Перша вклала до цього спільного доробку свій поетичний запас під назвою «Камуфляж у помаді», друга – дебютну повість «Безсмертя в місті N.» Відбулася серія презентацій цієї книги містами України, і 24 грудня цей літературний дует вітала Одеса в арт-клубі «Вихід».


Спочатку письменниці (Вікторія з книжкою в руці, а Світлана з келихом пива) повідали свою традиційну заплутану мелодраматичну історію про те, що вони є сестрами-сіамськими близнючками Розітою та Хуанітою, яких розділив потяг, коли їхня мама їхала до Ріо-Чачі. І от нещодавно, за ідентичними родимими плямами на півдуп’ї сестри знайшли одна одну, і якщо герої індійських фільмів відзначають це спільною піснею, то дівчата вирішили возз’єднатися духовно та екзистенційно, видавши спільну книгу.

На правах «молодшої сестри» першою виступала, за визначенням «сестри старшої», «Золотий волос України» Вікторія Наріжна. Ексклюзивно для «перлини у моря» авторка разом з фотографом Олександром Кузьмуком зробила спеціальне слайд-шоу, яке і супроводжувало читання уривків з її повісті «Безсмертя в місті N.» Вікторія обрала для читання чи не найбільш цікаві кілька епізодів, принаймні я почув два моїх улюблених, а от щодо слайд-шоу до кінця не розібрався. Світлини з переважним зображенням оголошеного чоловічого тіла в’язалися зі змістом повісті, проте, як на мій погляд, вік хлопця з фотографій дещо не збігався з віком головного героя чоловічої статі у творі. Хоча якби ця відповідність була дотримана, то автора фото можна було звинуватити у поширенні не зовсім законно дозволеного продукту.

Натхненна прикладом своєї «сестри», Поваляєва теж вирішила щось «вчудити». Хоча що може бути більшим «чудом», ніж авторське читання Світланою своїх творів. «Роялем з кущів» з’явився в її руці диск, який вона просила поставити в якості відеосупроводу. Поки диск запускався, Поваляєва прочитала кілька нових поезій, звично для себе експресивно рухаючись невеличкою сценою, напевне, замінюючи собою поки що відсутній відеоряд. Коли ж на екрані нарешті з’явились перші чорно-білі кадри, Світлана відійшла на край сцени, дозволяючи присутнім на додачу до її нестандартних віршів ще краще сприймати її творчість за допомогою нестандартного мініфільму, зміст якого важко переказати, але скажу, що в головних ролях там були сама авторка та риби, і в процесі зйомок тварини постраждали, сподіваюсь, заради високої мистецької мети. Щоправда, потім виявилося, що це відео призначалося у якості супроводу для читання попереднього роману Поваляєвої «Сімург». Але чи то творчість письменниці така універсальна, чи то універсальною вийшла сама стрічка, але потрошіння риб на екрані добре збігалося з тим, як Світлана, пардон за пафос, «потрошить» навколишню дійсність своїм словом.

По завершенні презентації «близнючки» роз’їхалися: Світлана – у Київ, Вікторія – до Дніпропетровська, щоб, цілком можливо, через деякий час знову об’єднатися під однією обкладинкою. А щоб довести, що вони дійсно сестри-близнючки, Наріжна має у наступній книзі опублікувати свої вірші, а Поваляєва – прозу.