Нацменшина vs. Україна

Досить недавно популярний серед бритолобого населення гурт "Грін Грей", за підтримки синьо-білих українофобів, провів низку виступів з яскравим антиукраїнським відтінком. Будучи по своїй суті запеклими патріотами і інквізиторами сучасного шоу-бізнесу, гурт The Inquisitor не міг втриматися від коментарів. Ні, критикувати "сіро-зелених" ніхто не збирався, їх вже давно рознесла в пух і прах сучасна українська преса.

Антистар: "особисто у мене їх новий кліп не викликав жодних позитивних емоцій. Я сказав би, що жодних емоцій не було взагалі. Після перемоги Помаранчевої Революції чимало дрібних аутсайдерів вирішило наміряти лаври Че-Гевари й відчути себе не-пальцем-робленими революціонерами. Як на мене, сіро-зеленим це аж ніяк не вдалося. Будучи колишнім революціонером, я непогано орієнтуюся в принципах сучасних етнічних протистоянь, і можу сказали, що якщо політика стає частиною шоу-бізнесу, виконавець втрачає своє лице. Ні, на мене не справив враження їх останній кліп. Куди більше позитивних емоцій я отримав, переглядаючи запис з Таврійських ігор кількарічної давності, де Мурік і Дізєль отримують звіздюлі від Сані Пономарьова. Якщо чесно, я мрію поставити Сашкові пива. Він – справжній патріот і стовідсотковий чоловік. І нехай з усього The Inquisitor тільки я володію українською мовою, але і Вел, і Ірвін, і Кура знають, в якій країні живуть і люблять не чужий народ, а свій. Ми вважаємо себе українцями. Нас позбавляли нашої мови й культури, нищили і катували протягом багатьох століть, але ми були, є і будемо. Інакше бути не може!"

День Святого Валентина

Дві години до початку концерту. Під входом до Палацу Спорту вже натовп. Насправді ж той натовп ще не знає, що концерт з’їхав аж на цілу годину. Але це не була остання погана новина за цей вечір.

Почалася прес-конференція, з якої ми дізналися, що "Все буде гламурненько та готичненько!" - запевняла Каша Сальцова солістка гурту Крихітка Цахес. Вже тоді стало відомо, що ми не побачимо одну російську "зірку" та одну нашу. Під ніж потрапила Таліта Кум.


Вперше Чайка співпрацювала з гуртом С.К.А.Й., нам не відомо, як складуться їхні стосунки надалі, але від С.К.А.Ю всі чекали лише однієї пісні, складалося враження, що Палац Спорту вибухає лише під заїжджене і закручене на радіо-тб.

Ще на прес-конференції було сказано про розповсюдження запрошень таке: "Запрошення давались не на директорів шкіл, щоб вони половину віддали, а іншу - пішли продавати перед концертом, а максимально прозоро" - як ми зрозуміло, то було "з рук в руки", тобто приходиш і береш квиток, але, напевно, таки пішла частина квитків наліво, адже більшість пристойної молоді стояли скраєчку сцени, хоча таки пристойної була більшість. І це вже тішить.

Але не одні ми помітили присутність контингенту биків. Спочатку охорону замінив невеличкий підрозділ "Беркуту", а потім - рота міліціянтів. Охоронці чинили свавілля не пускаючи пресу навіть по посвідченнях і з офіційним запрошенням преси (бейджем). Вже під кінець концерту міліціянтів дуже поперли "Божевільні танці" і двоє охоронців закону обнявшись стрибали і гоцали, на що було дуже приємно дивитися ("Міліція з народом", - пригадувався заклик старих-добрих часів).


Але то в кінці, а за графіком репортажу концерт тільки почався. І почався він не досить вдало під жахливу фанеру від чого усі відверто плювалися (ми вирішили не називати ім’я співунки-фанерниці, щоб не дискредитувати її завчасно). Далі були Бажана та С.К.А.Й. Бажана дала непоганий виступ, який нічим особливо так і не запам’ятався. А от під час виступу С.К.А.Ю. було дійсно весело. Дівчата позаду горлопанили: "Діма Білан", що мене дуже тішило, адже вони просто переплутали український клон російського співака. Але ж, якби не вони, то я б і не запідозрив під кого "косить" цей хлопака-соліст.

Далі була Крихітка Цахес. Під сценою майоріло кілька плакатів, що підсвічувалися з ліхтарика. "Крихітка на першому місці" та кілька просто "Крихітка Цахес". Нічого особливо оригінального, але досить прикольно намальовано. Сама ж Каша виглядала просто невимовно красивою. І все, начебто, так просто: чорна сукня, ніяких "наворотів", але чоловіча увага залу в цей день була прикута саме до цієї постаті. Коли Каша співала "Вменеємен" на її очах виступили сльози. Помітно було, що співунка викладається по-повній для залу. І зал цього не міг не помітити. Після виступу ще кілька хвилин було чутно скандування: "Кри-хіт-ка!"


Наступним був гурт, про який ми б не хотіли писати, настільки одноманітною нам здається російська музика, що Ви зможете знайти звіт на будь-якому сайті й він нічим не буде відрізнятися від того, який би ми написали.

Сашко Положинський (лідер гурту "Тартак") досить агресивно, в чому зал його підтримав, висловився в бік організації. Справа в тому, що два виконавця з Росії на запрошенні були написаними такими літерами, що нашим гуртам нічого не лишилося, як втулитися скраєчку ледь-видко. Тартак відбувся. Це був СПРАВЖНІЙ виступ СПРАВЖНЬОГО "Тартаку". Єдині соплі були пролиті - пісня, що давно полонила теле-радіо ефір "Стільникове кохання". Решта пісень просто таки "рвала" зал: "Іди тусуйся", "Танцюйте покидьки", "Божевільні танці" (про які вже згадувалося раніше), "100% плагіат": всі вони створені саме для концертів і роблять зі звичайної людини - олімпійського рекордсмена по стрибкам вгору (хіба є така дисципліна?). Запам’яталися золоті слова на адресу депутатів із заголовком: "Старі пердуни щось там вирішують". Сподобалася пісня виконана з Катьою Чілі.

Свято скінчилося. Пора робити висновки. Висновок один. Якби не якість наших гуртів (а саме, Тартак та Крихітка Цахес), навряд чи можна було б сказати, що цей концерт відбувся. А так, він відгрюкав і пішов у небуття з купою вищенаписаних вражень.

Богдан Логвиненко
Світлини Міли Князької

Кальварія театралізувала презентацію "Протоколів Рибного Дня" Лії Шеви.

Лія Шева, вона ж Наталь Шева, вона ж Weba (Веба), вона ж Наталія Шевченко презентувала “Протоколи рибного дня”. Презентувала у атмосфері театрального дійства, змішаного з реальністю.

Чого варті хоча б декорації Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса: невелика зала, оформлення чорного кольору, світло софітів, металевий реквізит...

Здавалось, що на цьому все незвичне і закінчиться. Але, на наше щастя, не так сталося, як гадалося. Мистецький, витончений антураж був лише початком.

Початком невеликої майже годинної вистави, такого собі імпровізованого перформансу, про який було попереджено у прес-релізі та якого чомусь ніхто не очікував.

За короткою презентацією твору слідувало цілком логічне звернення до присутніх задавати питання самій авторці та представникам видавництва “Кальварія”. Руку підняла тендітна жіночка і....

Ось, коли почалась справжня театральна магія - кілька хвилин ошелешені гості переглядались між собою та спостерігали за поведінкою цієї дивної особи. А вона тим часом пила принесений у сумці коньяк, загравала із глядачем, філософствувала на літературні і не зовсім теми. Аж поки нарешті не стало зрозуміло - усе те, про що йшлося в її монолозі, - це вивчені напам’ять уривки із “Протоколів”, доповнених акторською майстерністю та власною ініціативою.

Справді, прекрасний спосіб знайомства із новим автором. Не було пафосного і обридлого монотонного читання митця, який, втупившись очима у власне творіння, втрачає можливість контакту із аудиторією. Не було стомлених поглядів гостей, що вмирають від нудьги.

Висновок? Театр має місце бути завжди і скрізь, де його радо вітатимуть і шануватимуть. Залишилось тільки дізнатись, скільки театру присутньо в самих “Протоколах рибного дня”.

нна Білоножко

Крути. Концерт для янголів

Раніше про Крути не можна було навіть говорити, нині говорять усі, часто, багато, інколи не до ладу. Ось і цьогорічний Вечір пам’яті залишив далеко не найкращі враження у присутніх. Хотілося б відразу відзначити, що ця бурхлива реакція двох СУМНОвців досить суб’єктивна і критична, але по суті обґрунтована.

Ніби й зроблено все було як годиться, і співали для ангелів, і нагадували живим про них. Але тільки висновків не робили.



Лише наприкінці "Концерту для ангелів" стало зрозуміло, у чому ж проблема. Занадто великі очікування, занадто багато сподівань, а результат...

Перший негатив - промови можновладців. Пафосно і неприродньо. Усі намагаються провести аналогії із сучасністю, і ніхто не ризикує закінчити речення. Пан Павленко виголошував політичні гасла від чого в душі зробилося паскудно. Як відомо, комуністи дозволяли собі рекламувати своє хутро навіть на погребанні. Особисто мені хотілося встати і піти після того, як один з трьох "артистів" (КМДА) промовив "Вітаємо". Певно що текст для промови переплутали з іншим, написаним для відкриття нової станції метрополітену. Згадувався попередній "Концерт для янголів", так тоді один свідомий студент зупинив запомаранченого Томенка, якому так і кортіло то площу зробити помаранчевою, то вулицю, то обкласти Крути тими цитрусами, а не вийшло.





Поява на сцені "Тих, що падають вгору" для багатьох стала несподіванкою у розрізі їх участі в подібному заході. Але, якщо врахувати новину про саморозпуск гурту, один із останніх виступів досить символічний. Як відомо, останній концерт відбудеться у Тернополі, тож ті, хто відвідали цей концерт мали нагоду востаннє побачити київський виступ "Тих, що падають вгору". Слухачі поводилися по різному: ті, хто давно знає цей гурт, або принаймні чув декілька пісень, ласо впивалися очима в сцену, а інша (на жаль, більша) частина, базікали про своє, житєйське.





Мертвий Півень одразу зацікавив запопадного глядача. Почалося усе з ліричної "Річки", а скінчилося:
"Знову, курва, радіо,
Телебачення, курва, преса,
Влада собі як влада -
Суцільні, курва, бандити!"
Від цього публіку рвало і розкидало на шматочки по всьому залу. Місько Барбара ще перед виступом мовив таке: "Був один історик. І трапилось йому побути президентом, а краще б він писав історію. Був один письменник. І довелося йому попрацювати Генеральним Секретарем, а краще б він писав новели..." Що підсумував вже Роман Чайка: "Влада що тоді була, що зараз, тільки тепер без страху". Не буду розводити дискусію на цю тему, але так кортить додати, що тоді долею України розпоряджалися переважно українці, але не досить мудрі, а зараз ні першого, ні останнього. Суцільні легіонери, браття.





Від Тараса Чубая зал явно очікував повстанських пісень. Їх не було. Була лише репліка: "Прохання не асоціювати пісні, що я виконую, із Крутами". А після того досить лірична програма, під час якої публіка потроху засинала. Розбудила ж усіх (вдруге вже) "Марія" - одна з найліричніших окрас репертуару "Плачу Єремії".





Марічка Бурмака, здавалось, вирішила застосувати на практиці ази піару. Концерт був не для ангелів, а для спонсорів-продюсерів - картинне позування перед камерами, незрозумілий підбір матеріалу до виконання, ще більш незрозуміле сценічне вбрання.

Негатив від виступу Бурмаки не враховуємо, та були ще й інші прикрощі. Ще з самого початку звук дико шабашило, від чого заклдало вуха і мерехтіло в очах. Ангели? Певно, що так. Не думаю, що вони прийшли до нас послухати пісні, які ну ніяк не втулиш ані до назви дійства, ані до суті заходу. Декорації!? Їх не було. Знову (жах, втретє) згадувався попередній досвід проведення концерту. Тоді декорації були найвищого ґатунку.





А зараз на сцену має вийти справжній ветеран української музики, гурт з всесвітньою назвою: "Кому Вниz"... Не склалося і з цим, довелося гидко плюватися і ображатися на організацію. Хоч і: "Андрій Середа захворів," - як сказав Барбара, та все ж таке оголошення робилося настільки невпевнено, що не в одного мене виникли підозри, які ми відразу закопали кудись подалі.

Завершився "Концерт для ангелів", де повинні були співати й грати для загиблих Героїв, а висновки робитися живими. Закінчився неприємним, їдким відчуттям, що нічого не змінилось. Політики так і не сказали простої правди (без перебільшень або применшень), музиканти так і не створили відповідної атмосфери, а глядачі так і не відчули присутності ангелів, для яких, власне, усе це і робилось.





Богдан Логвиненко, Інна Білоножко
Світлини Міли Князької

Am kurzeren Ende der Sonnenallee

23 січня видавництво "Кальварія" презентувало книгу сучасного німецького письменника Томаса Бруссіґа "Сонячна алея". Презентація відбулась в доволі офіційному прояві, оскільки проходила не в клубі , а в Посольстві Федеративної Республіки Німеччина в Україні. Не дивлячись на те, що ця подія припала на суровий морозний день, запрошенні представники видань та ЗМІ не тільки прийшли на презентацію, але й витримали досить прискіпливий контроль на вході. Як нам розповіли, суворіший тільки в Посольстві США. Але навряд цим можна пишатися.
Перед входом до зали, в якій проходила презентація, для представників ЗМІ лежали книжки "Сонячної алеї" та прес-реліз "Кальварія", де, до речі, були надруковані рецензії на книгу, в тому числі й нашого сайту. Ви можете її прочитати прямуючи за цим гіперлінком.
Презентація розпочалась з вітань та подяк пана Посла. Дітмар Штюдеманн зазначив, що маленький формат книги зручний тим, що: "з нею можна сміливо лягати в постіль, формат настільки малий, що книга не буде випадати у Вас із рук, а крім того, - продовжує Пан Посол, - Ви можете носити цю книженцію в будь-якій кишені". В цій серії ("Четвер. Проект 84х108/32") вже виходили книжки Любка Дереша, Тараса Прохасько, Світлани Поваляєвої та інших досить відомих сучасників.
Доволі цікаво було послухати, який саме уривок вибрала перекладач Софія Онуфрів для прочитання на загал. Це виявився один з найкумедніших епізодів, в якому матір головного героя вдає росіянку, щоб її сина взяли вчитися до Кремлівського університету. Про гумор "Алеї" можна говорити без кінця. Не дивно, що Томас Брюсіґ один з найвідоміших сучасних письменників Німеччини.
На презентації також можна було побачити Петра Мацкевича (головний редактор "Кальварії") та Ксенію Сладкевич (ПіаР-менеджер того самого видавництва), але вони не відрізнялися багатослівністю, оскільки, як сказав Пан Посол: "Спробуємо зробити нашу презентацію такого ж формату, як ця книга, тобто мініатюрного і ненав’язливого".
Демонструвалися уривки з фільму "Sonnenallee". Відразу після презентації бажаючі могли проглянути стрічку повністю. Все ускладнювалося тим, що фільм не продубльованиий на українську мову. Не дивно, в нас такий продукт непопулярний, "Ми в полоні Голівуду", на жаль. Прикро в квадраті, адже екранізація "Am kurzeren Ende der Sonnenallee" (повна назва книженції. В дослівному перекладі - "На короткому відтинку Сонячної алеї"), виконана Леандром Хаусманом якнайбільш вдало, отримала, окрім міжнародного успіху, отримав дві премії "Лола" (німецький "Оскар"). Тож, не дивлячись на те, що фільми транслювався німецькою мовою, кореспонденти СУМНО, які вже були ознайомлені з книгою завдяки видавництву "Кальварія", із превеликим задоволенням переглянули стрічку і, навіть, зрозуміли значення деяких слів з німецької :).
Панувала дуже приємна і затишна атмосфера, всі гиготали з гумору, якнайліпше висвітленого у фільмику, та обмінювалися враженнями, тому, на нашу думку, презентація пройшла на УРА.

Богдан Логвиненко, Марина Зайдель

2 на 3. Два кліпи на трьох в день народження Абздольцу!

Ось і відбулася туса на честь 2-ої річниці гурту "Абздольц". Дійство проходило в доволі тісному клубі "44", бо бажаючих бути присутніми на святкуванні дня народження гурту виявилось доволі багато. Надто багато! Це не дивно, адже іменинники запросили на свято "Назад шляху немає" та "Фактично Самих", а також презентували два свої дебютника - альбом та відео на "Чебурашку".
Не дивлячись на те, що початок планувався о 22, вже о 21 не можливо було примоститися - столики, барна стійка, місця під сонцем (тобто під сценою) вже були переповненні. "Абздольц" та "Фактично Самі" метушливо бігали на сцені налаштовуючи апаратуру.
Коли вже явно наближався початок концерту, "Абздольц" ніяк не могли зібратися, то вокаліст зникав в невідомому напрямку, що доводилось викликати всім натовпом: "Снігурочка... снігурочка...", то просто неможливо було підібратися до сцени. Тоді прийнявши рішення таки почати, проголосили те, що вперше будуть співати під фанеру, як це робить Кіркоров. Напевно, про інших просто забули. Розпочали з " Чебурашки". Це пісня така у "Абздольца", а не сересерівський мультик про горе-тварину. Манера виконання дуже вразила, бо музиканти якось перемішали власні обов’язки в гурті - замість барабанів грали на касці воєнного зразка, шнур від гітари, на якій грав барабанщик, бовтався в невідомому напрямку, мікрофон літав по сцені, а звук це ні краплі не переривало! І це "Живий звук", панове. :) Те, як цей спів супроводжувався діями на сцені, описати навряд вдасться. І не варто пробувати! Фанерський план було виконано! Ще й з добрячим акторським вмінням "Аздольцу".
Під сценою час від часу терлась Ірена Карпа. Квадратні сантиметри були дуже щільно окуповані, тому процес забирання на сцену був надто складним. Тоді припала можливість побачити перший кліп "Абздольців", в якому брали участь такі страви, як Борщ, Фактично Самі, Щастя та MJ Кувалдін. "44" трохи не розрахований на демонстрацію кіноробіт у Великому залі (для цього є кінозал), тому усім довелося синхронно присідати та пригинатися, що виглядало доволі кумедно, бо більшість публіки просто нахабно стояла не тільки що на стільцях, а й на столиках.
З звершенням кліпу іменинники розпочали власний концерт. Два оператори, які стояли під сценою, були вимушені забратися на неї, а з часом зовсім звільнити місця. Підірваний хлопець в футболці "Пурген" заскакував на сцену, виривав мікрофона та волав : "С вамі група Пурген" та іншу туфту; по черзі кожному музиканту вдягав шарфика, який є символікою якоїсь футбольної команди. Так і не з’ясувалось, чи він прийшов на стадіон, чи на виступ "Пургену". "Абздольци" були здивовані, побачивши таку кількість людей на концерті. Дарма недооцінили власні можливості, бо музика добряче западає у серці. В принципі й тексти незвичайні, але їх нецензурна основа переплюнула "Kurva cum back" ФС. Диски "Абздольци" літали в натовп. Можна сказати, що виривались з рук музикантів шаленими слухачами з-під сцени. Мінус і Величезний мінус - розмовна мова Абздольцу. На жаль, вони не спілкуються рідною, а дуже варто б. Але панк-гурт неодноразово зауважував про себе, які вони покидьки, смердючі, вонючі тощо.
"Абздольців" замінили "Назад шляху немає", які також презентували свій новий кліп "Птах дощу", де знявся Олег Скрипка. Процес присідання повторився вдруге. На нашу думку, занадто мало часу відвели на виступ НШН. А вечір вже добігав свого логічного завершення і насувалася темна-темна ніченька.
Але не зважаючи на цю саму ніченьку, під час виступу НШН трапився і досить прикрий інцидент. У гурту "Борщ" вкрали мобільний телефон, про що було заявлено зі сцени: "Велике прохання, хто вкрав мобільний - киньте його за барну стійку, щоб ніхто не бачив, адже там дуже важливі номери". Так що, якщо Ви там були і зараз сидите - єхидно посміхаєтеся і читаєте цей репортаж, подумайте, ще є час повернути назад цього "маленького друга", поки Вас не прийшли та не пов’язали.
Далі - більше. Ми десь у саменькому кінці залу. "Кириян" - долунало до нас. Це почався виступ досить матюкливої програми доволі непоганого гурту під дивкуватою назвою "Фактично Самі". Дивкувата, адже учасників гурту - 6, а вони все "самі" :). Цього вечора "Самі" були не самими: крім того, що в концерті брали участь також "Бздольци" та "НШН", під сценою стрибала купа дівчаток та хлопчиків, які аж світилися розумом, стрибаючи та вигукуючи "три звичних слова".
Ще із самого початку складалося враження, що тим самим хлопчикам та дівчаткам було абсолютно по-барабану, скільки в них лишиться після концерту зубів та ребер, адже крім невдалих спроб зняти концерт на відеокамери, вони мало не розчавили кількох фотокореспондентів та маленьких беззахисних дівчаток, що не в змозі були справитися з величезною ватагою биківні, на що чільник "Абздольцу" нервово попрохав одного учасника ватаги притримати весь зал, після чого його самого мало не винесли відти.

Богдан Логвиненко та Марина Зайдель
Світлини Міли Князької