"Бути ВУЗЬКОЛОБИМ - як воно?" - Рецензія на книгу Анатолія Дністрового "Місто уповільненої дії"
Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою. Підлітки з сумнівним майбутнім, щирою дружбою і безрозбірливим сексом, стають вбивцями. Їх жертва - такий самий одноліток, дитина вулиці, один з тисяч. Тюля, Циркуль, Мишка, Булавка, Рома та Професор - кожному з них тепер треба жити з секретом, від якого залежить подальша доля кожного. На кого розраховувати? Чи можна виявити слабкість? Продовжувати далі розважатися, жити, ніби нічого не сталось?
Дивна особливість – показувати головного героя кращим за інших, так, ніби він один сильніший за всіх, ніби в його руках долі інших. Його дівчина - Інга – мамина й татова донечка, уся естетична, цнотлива, правильна і... часом дуже загадкова, особливо, це стосується її минулого. Окрім неї в житті Олега ще не одна, як то він називає їх «мантелепа». Випадкові зв'язки сприймаються як належне. Але хто каже що ця людина не здатна кохати. Ще й як. Справжні страсті по-санта-барбарівські спалахують між ним і Ромою – дівчиною його друга. Тут все по сценарію – і телефонні розмови, і приховані зустрічі, і «розборки».
Це «Місто» ніщо інше як Місто безвихіддя – тут немає куди подітись від пліток, злих язиків та загальної обізнаності в твоїх справах. Сильніші – втікають звідти, слабші – просто перетворюються на своїх батьків – старих, втомлених людей, котрих вже давно нічого не цікавить.
У кожного з учасників вбивства своя доля - хтось мріяв вчитись далі, хтось про бджіл і будиночок в Карпатах, деякі просто не сподівались ні на що. Наркотики, бійки, крадіжки, безсердечні стосунки - невже за цим немає нічого? Жорстоке ставлення до почуттів межує з хвилюванням, стражданнями та відвертим коханням, котрим відплачуєш за все. Справді, читаючи "Місто..." знаєш - все повертається. Завжди. Як хороше, так і погане.
Роман може налякати відвертістю - тут життя як воно є. Від реалізму, здається, немає куди подітись, але при цьому це ніколи не викликає певної злості.. Скоріш, цікавість пізнати стиль життя тих, хто так часто з’являється перед очі кожного. Бути ВУЗЬКОЛОБИМ - як воно? І чи можливо змінитись навіть після такого жорстокого вчинку?!
