Друге штормове попередження від Jazz in Kiev

Посеред осені на три дні Київ занурився в атмосферу якісної музики. Концентна зала з довгою назвою «Міжнародний центр культури та мистецтв» ледве витримала «навалу» шести насичених виступів. І не зважаючи на те, що за неписаним «протоколом» фестивалю дійство доволі камерне, та й охорона уважно слідкувала за порядком серед глядачів, всидіти на місці було неймовірно важко, і аж свербіло танцювати! Але про все по порядку.

1. Хвиля перша

Після короткої промови одного з організаторів фестивалю, Олексія Когана, на сцену вийшли поляки Bester Quartet. Інтригуючі вступи і захоплююче відчуття «єдиного дихання», навіть в тих партіях, де не всі інструменти звучать. Цікаво споглядати за контрастним поєднанням їхніх характерів, наприклад, жвавий та усміхнений барабанщик, та зосереджений скрипаль. Контрабасист поводився зі своїм інструментом обережно, проте впевнено. Трохи згодом барабанщик перекваліфікувався на духовика, взявши до рук гобой, а акордеонист несподівано використав свій інструмент, як «ударний». Наступна «п’єса» з вдалої імітації «какафонічного скрипу дверей» перетікає в настрій «лісової прогулянки». Квартет також звернувся до мотиву східних ритмів, який зараз використовує чимало музикантів, в тому числі і джазових. Цю «фішку» було обіграно чутливими переливами, і додано їй «оркестрової» напруги. Одна з фінальних композицій за своїм настроєм нагадувала нестримну втечу. У фінальній композиції ударник взяв ще один акордеон, перекликаючись зі своїм колегою.

Після хлопців з Польщі рухлива гітара лідера Mike Stern Band, та його поодинокі репліки справляли враження іншого, не тільки музичного спілкування з слухачами. Хоча дехто перевершив його в цьому, але про це згодом. Гурт, який складається з досвідчених майстрів різного віку, має чітку спільну концертну інтуіцію. Соло кожного з них мало свій неповторний настрій. Насуплений та неповороткий бородань в куртці Ренді Брекер, видувавший в трубу мало не свою душу; зодягнутий в стилі хуліганського хлопчиська збіднилих районів Нью-Йорку десь на перетині 30-х років Крис Мин Докі, котрий вищипував «вертлявий» ритм зі свого електро-контрабасу; віртуозне, «м’яке» соло на ударних від Дейва Вейкла – всі вони, на чолі з усміхненим, та зсутуленим над гітарою Майком Стерном сприймались як персонажі мюзиклу. Mike Stern Band чудово виконали як жваві треки, так і трагічні мотиви.

2. Нічний драйв

Другий день фестивалю відкрився дебютом. «Дитина Святослава Вакарчука», як його жартома називає Олексій Коган – квінтет колишнього учасника «Схід-Side», контрабасиста Дениса Дудко представив своє творіння. Звучання квінтету гармонійне, проте відчувається, що музиканти, окрім Дениса та Олесія Фантаєва мислять «партіями», а не цільним виступом. В результаті виникає відчуття «дубляжу». Проте інколи з’являлось враження, що на сцені біг-бенд.

Доволі потужний ритм. Я здивувався, коли звернув увагу, що таке барабанщик витворяє щіточками! Квінтет майстерно володіє мистецтвом контрастних переходів від ліричних мотивів до гучного саунду. Особливо це проявилось в «громових» перепадах передостанньої композиції «Севастополь». Відчувається експериментаторський пошук композитора. Так, наприклад, під час виконання твору «Мій герой», барабанщик для того, щоб імітувати шурхіт осіннього листя, використовує поліетиленовий кульочок. Характерна сценічна зануреність в себе Дениса додає виступу інтриги. Слухаючи таку музику, ніби перебуваєш в міжчассі. Музиканти обіцяють, що незабаром їхній дебютний альбом з’явиться в продажу.

Друге відділення відкрив майже в повному складі квінтен Дениса, до яких приєдналися Мілош та Петро Чернявський. Вступ був напруженим, ніби когось чекали. І справді, під супровід гучних овацій на сцені з’явився Святослав Вакарчук. В другій композиції доєднались скрипка (Сергій Охрімчук) та флейта. А посеред «Колискової» на сцену вийшов струнний оркестр. «Цікаво співати з заплющеними очима, щоразу з’являються нові люди,» – пожартував Вакарчук. Окрім пісень з альбому «Вночі» були виконані і давно відомі твори з репертуару «Екеану Ельзи», але, відповідно, в новому аранжуванні. Святослав Вакарчук на повну віддавався співу, а під час інструментальних партій невимушено вештався по сцені, або й взагалі тікав за лаштунки. З усих виступів фестивалю цей був найжвавішим в плані взаємодії з залою. Можливо, це пояснюється тим, що це була єдина суто вокальна програма. 

3. Недільна Coda

Не часто почуєш гурт, який названо ім’ям його барабанщика. Віртуоз Стів Гедд зібрав компанію друзів, неперевершених майстрів своєї справи. «Великі» музиканти, саксофоніст Ронні Кьюбер та органіст Джоі Де Франческо замикаючи тісне напівколо бенду, влаштували облаву шикарного саунду. Загальна ритміка виступу інтенсивна, але не спішна. А затяжні соло партії доповнюють враження часу, що плине якось вальяжніше, аніж зазвичай. В одній з п’єс Джоі Де Франческо заграв на трубі, вступивши в імпровізовану дуель з саксофоністом. Вражаюче соло гри однією лівою рукою від Пола Болленбека. Несподіваний іспаномовний вступ саксофоніста, який заходився витанцьовувати під латино-американські мотиви. Музиканти постійно жартували один над одним, що додавало виступу невимушеної атмосфери. 

Spyro Gyra, гурт з США скоріше належать до представників фьюжн з елементами фанку. Вони доволі жваво почували себе на сцені, урізноманітнюючи свої твори екзотичними мотивами. Легке, але самовіддане виконання вказувало на багатолітню практику. Запам’яталися несподіване «оперне» соло ударника, та чудернацька манера гри на гобої та саксофоні одночасно, якою володіє Джей Бекенстейн. Завершуючий акорд фестивалю прозвучав дуже драйвово!

Серед технічних особливостей хочеться відмітити, що звук – чіткий, освітлення доволі гармонійне. Навіть охоронці більшу частину часу споглядали за музикантами (але це не відволікало їх від обов’язків).

Програма фестивалю була різноманітною та насиченою, вона виходила далеко за рамки джазу. Але навіть ті моменти, які вписувались чітко у визначення канонічного джазу, викликали нестримну й бурхливу зацікавлену реакцію залу. Це говорить про те, що ця музика значно живіша, аніж стереотипно може видатись для необізнаних людей. А це означає, що первинний задум організаторів фестивалю, а саме – пропаганда джазу – вдалося втілити на всі сто відсотків!

Але єдина річ, котра має відношення до цієї події, і дуже ріже слух, не має жодного відношення до музики. А саме – оте «... in Kiev», замість транскрипційно україномовного Kyiv. Музиканти – це по-справжньому вільні люди, і мають повне право співати та спілкуватися з публікою тією мовою, якою їм зручно. А от назва фестивалю – це зовсім інша річ. Це «посольство» джазу в... Кієві. Рік тому, після минулого фестивалю, Олексій Коган вислав гурту New Tango Orquesta запис їхнього виступу, який вони назвали найкращим в рамках свого осіннього турне, і видали його. Доволі авторитетна подія... якби не оте «… in Kiev» в назві диску. Тому присутність Святослава Вакарчука на цьогорічній події є гармонійним і необхідним, бо це присутність не просто української, а україномовної музики!

Фото люб’язно надані організаторами фестивалю.