Якутія, Афган: Два кольори інтиму

Чого не може бути між чоловіком та жінкою, то це рівного права вибору... Хороша мисля завжди приходить опісля... А поки що на подвір'ї стояв 1979 рік і за вікном вагона тягнулася тундра республіки Саха. До цього і пізніше у мене ніколи не виникало думки: а чому, власне, псу натягують на писка намордника? Ну, тому, що звір, а звірю, з іклами і паскудним характером треба одягати намордника і саджати у даному випадку на ланцюг... Зіткнувшись з Азією ти мимоволі відчуваєш, як прості речі, котрі ти сприймав все життя як належне, набувають первісного, дикого і навіть страшного змісту...

У Якутію мене принесла молодість, нестримне небажання сидіти на одному місці, а ще ревнивий чоловік моєї коханки, що на тоді обіймав досить важливий чиновницький пост у СРСР. Ну, ми з кентофориком моїм Касімом двинули куди очі дивилися, а саме в республіку Саха. Можливо, що романтика, а радше, що Касім був жадним до грошей, і в його дірявій бошці тільки й крутилися: алмазні приски, золоті копалини і мініатюрні якутські жінки. Нам було по сімнадцять років і ми були, звісно, зарозумілими і дурними, нахабними і самовпевненими. Словом, дорогою ми попали в дурну історію: Касім програвся в карти і лишився десь між Уральським хребтом і тундрою на дикому полустанку, без штанів і без будь якого засобу для існування, а мене викинули прямо таки в республіці Саха у дикий мороз, під кришталеві небеса, в джинсовій, з літнім підстьобом, куртці і джинсах, що облипали мене, наче презервативи. На зимівці я потрапив на три дні у сексуальне рабство до жіночки майже двометрового зросту з м'язами, як у Шварценегера, а темпераментом, як у Тарзана. На четвертий день я втік, прямо-таки в тундру, прихопивши гвинтівку, чотири банки солдатської тушонки і флягу спирту. Далі як хто зробив монтаж у моїй свідомості: я очуняв у теплій з блошицями дерев'яній хижі, серед тріскотливих і цікавих, як осінні мухи, якутських і евенських жіночок. Косоока публіка тицяла в мене пальцями, розглядала, як якесь восьме чудо світу. Причину такого ставлення я не розумію навіть і зараз. Тиждень я жер солдатську тушонку і пив спиртягу з котелка. Цілий тиждень я був об'єктом уваги якутських і евенських жінок. Треба віддати належне моїй європейсько-совєтській ментальності: я з хвилину на хвилину чекав, коли з мене знімуть скальпа, засмажать або зварять у велетенському котлі під дике завивання шамана і його низьких і підлих приспішників. А тому за тиждень я з ляку нагуляв лишніх десять кіло, просмолився спирятягою і зробився місцевим суперменом...

Якщо чесно, то у світі жінку цікавить чоловік, і чоловіка займає той момент, коли жінка опиниться якщо не на спині з розкинутими ногами, так у іншій, більш менш зручній позі. А тому я не хтивим, чистим юнацьким оком спостерігав за якутськими жінками. Треба сказати, що в цьому поселенні, де змішалися дві раси - якути і евенки щось таки було не гаразд... Сексуальність чи сексапільність того чи іншого народу перш за все зумовлюють соціальні ознаки і її обертання в соціумі навколишнього. Специфіка навколишнього життя змушує жінку поступати так чи інакше, але азіатам цей закон продиктований конкретно з вершин соціально-релігійно ієрархії.

Якутські жінки не можуть не захоплювати: привітні і лагідні, з сором'язливо опущеними додолу очима вона сходять з ваших мрій прямо таки у ваше ліжко... Ви бачили, щоб мураха коли небудь збивалася зі свого шляху ? Так і азіатські жінки: вони з дня у день, з року в рік, з століття в століття торують прокладеною і вказаною кимось для них дорогою... Так і мешканці цього поселенні - жінки ходили іншою стороною, а чоловіків (їх майже не було) зовсім іншою і почувалися досить впевнено і зручно, доки одного дня до мого лежака не заявилася делегація жінок саха. Вони сіли колом: красуня в красуню, - пахли «Червоною Москвою» і навіть французькими парфумами, що їх привозили з Владивостока,  і почали оповідати. Був у них шаман: хороший чоловік, худий і допомагав, а потім прийшов мамунт і забрав шамана в озеро, в землю забрав. «Значить помер»,- це вже добавив єдиний чоловік жіночої делегації. І потім прийшов його син. Він здоровенний, як мамунт, і смердить, він п'є спирт, багато їсть, і кожного дня просить по дівчинці тринадцяти років. Коли цього не отримує, то насилає на нас прокляття. А насправді він нічого не вміє, як спати з жінками, жерти тушонку і жлуктити спирт. Звісно, я викликався їм допомогти. якщо така ласка, бо напівсвідомо чомусь у мене в голові крутилася скальпилизація або людоїдство, але швидше, що скільки гарних цокотливих жінок прийшло саме до мене.

Шаман виявився велетенським, як два жбани львівського пива, інфантильним ідіотом. У засмальцьованій джинсовій робі, досить недешевій, як на ті роки. Нахабним і самовпевненим. Він намагався махати на мене якоюсь мітлою, але суперечку вирішив березовий кілок по голові. На цьому кар'єрі місцевого якутського казанови прийшов капут... Мені почали приводити жінок, від яких, віддати належне, я гречно відмовлявся, як і від «должності» місцевого шамана... Але головне не те... Головне те, що той шлях, який ці жінки долали цілими століттями, навіть до цього клятущого озера, де потім і втопили невдачливого шарлатана, завернув у інший бік. Жінки почали відчувати щось інше, щось вірогідніше, як припустімо, жебраки вгледіли окіст за скляною вітриною. З'явилося багато необґрунтованих претензій, почали заявляти на якісь права, вказувати чоловікам, яких не так багато було у поселенні. Щось змінилося, а саме після того, як ідол, нехай і брехливий, упав у їхніх очах. І я втік. Вдруге, з двома якутами, що не могли витримати тиранію недавніх служок - жінок... Революція не входила в мої плани, і син шамана виконав лише те, що напевне, зробив би кожен нормальний чоловік з європейською освітою... Але я тоді ще не думав про намордники і ланцюги...

1981 рік, Чарікар, зеленка, Афганістан. Якщо вам скажуть, що більше до війни звикають чоловіки, то ніколи цьому не вірте. Найбільше кайфу отримують від усього цього жінки. Страшно перших півроку, коли ти ще не напився і не наївся під цим небом, що кожного дня розквітає отруйними квітками вибухів, і пропах небезпекою і смертю. І тільки ти на передишці, не в силі подолати позив гормонів, природного статевого позову: думаєш про війну і жінок. І це у тебе вже в крові, і з цими дурнуватими питаннями ти лізеш до кожного пересічного, хто може дати тобі відповідь. Ти придивляєшся до жінок, які тебе оточують, і чоловіча сутність відразу надає їм ідеалізованої форми. Їхні жінки - пуштунки і таджички - мені когось нагадують. Але спека і гормони, коротка перерва після рейдів, геть відбила мені спогади. У мені киплять гормони і війна. Це проклята суміш не дає спати. « Ханум кам-кам зир-зир...", - тільки і крутиться у пацанів на язиці. Їхні жінки - закритий світ. Здається, це світ святості і скромності. Всі вони у довгому одязі, у паранджі, але кажуть, у Кабулі вже ходять з відкритим обличчям і досить таки нічого. Пацани завалили одну, здерли паранджу, а натрапили на порепане обличчя беззубої шістдесятилітньої жінки. Зараз вони сидять в контейнері, і салабон торохкає ломом по перестінкам через кожних п"ятнадцять хвилин... Нашім, царандоєць, починає, після першої хапки плану, розповідати. Він закінчив МГУ. І він знає точно, чому їхніх жінок одягають у паранджу: знаєш чому? - Всі двадцять чотири години на добу вони говорять тільки про секс, про злягання зі скотиною, з чоловіками, просто про секс. Ти не віриш, - гворить Нашім, - дарма, брат, ти не віриш, бо для чого їм придумали такі закони, найжорстокіші у Шаріаті? Чому вони ходять і ховають обличчя? Ось, що я тобі скажу, - говорить Нашім, - більш хтивішої, ніж азіатська жінка, не має жодної жінки в світі. І більш жорстокої, і більш...Назім розводить руками. Дай їм тільки волі. Бачив, що вони витворяють у Кабулі? От то... Я дивлюся зачаровано на квіт гранату, на зеленку, напевне думаю про Саха, про шамана і про пропаще поселення, що перестало одягати на себе намордник закону...

Через багато років я намагався зрозуміти це правило, що встановлене між чоловіком і жінкою: де та межа, що ми її в цивілізованому світі перейшли, заваливши фемінізованим топлес і чергуванням з кухнею на двох? Що краще - цивілізації фригідності та імпотенції, чи устаткований азіатський деспотизм, що залив міста і материки дикою енергією, що несе смерть і водночас ейфорійну вакханалію кожного прожитого дня? Заборонене ж завжди солодке, як окіст для жебрака за слюдяною вітриною. А по писку?