Дванадцять друзів Оушна по-київськи

Історія про те, як найкращі київські музеї на три тижні залишились без охорони

Так, нам начхати на культуру – відверто зізнаються у владі. Нам начхати, що роботи, вартість кожної з яких неспівставна з платнею охоронця, а культурна цінність просто неоціненна, третій тиждень висять під охороною бабусь-вахтерок, а то й просто «висять». Якби герой фільму «12 друзів Оушна» потрапив до Києва, йому б не знадобились його дванадцять друзів – він би з легкістю обчистив усі муніципальні київські музеї самотужки!

Здається, поступовим, але впевненим нівелюванням культурного обличчя Києва вже нікого не здивуєш. Наглі й безпросвітно темні зайди з регіонів Батьківщини на чолі з коксмічною адмінісрацією (що б хто не подумав, останні два слова написані правильно) систематично плюндрують одне з найкрасивіших в Європі міст, відформатовуючи його, наче затерту дискету, на свій примітивно-споживацький тойота-ленд-крузерівський лад. Це з їхньої ініціативи на дніпрових кручах виростають хмарочоси, під стінами Софії будуються фітнес-центри, зникають старі трамвайні маршрути (вочевидь, тойота-ленд-крузери не поміщаються), ринки та спортивні майданчики, це для їхніх потреб, замість магазинів та оригінальних київських кав’ярень, відкриваються на кожному розі бридкі клони – кавахауси. Місто перетворюється на бездушний механізм, сліпу в своїй жадобі наживи систему спотворених цінностей, в якій люди виступають меркантильними роботами або, навпаки, інструментами збагачення, натовпом заполітизованих зомбі, запрограмованим на чергову бета-версію Закону джунглів.

Звичайно, жодна система подібного масштабу не здатна стабільно функціонувати, не маючи підтримки згори. Кияни, мало того, що, як і решта українців, ходять під концентратом кланового-олігархічної хунти, ще й мають десерт у вигляді могутньої парафії інопланетян, чий лідер, вчасно спокусивши гречкою знедолених бабусь (такий собі щирий прояв латентної геронтрофілії), поклав собі висмоктати з міста останні соки, закрутивши гайки так, що його попередникам і не снилося. Почавши з більш ніж триразового підняття цін на громадський транспорт (яке жодним чином не врятувало його від занепаду, а простих його працівників – від безгрошів’я), космічна парафія вирішила продовжити економити на потребах киян, доки не перейшла в площину потреб культурних, в результаті чого, починаючи з 1 жовтня, 12 найкращих київських музеїв протягом трьох тижнів лишались без охорони.

Так, нам начхати на культуру – відверто зізнаються у владі. Нам начхати, що роботи, вартість кожної з яких неспівставна з платнею охоронця, а культурна цінність просто неоціненна, третій тиждень висять під охороною бабусь-вахтерок, а то й просто «висять». Якби герой фільму «12 друзів Оушна» потрапив до Києва, йому б не знадобились, чорт забирай, його дванадцять друзів – він би з легкістю обчистив усі муніципальні київські музеї самотужки! І без того, у порівнянні з подібного значення закладами культурної частини світу, наші музеї захищені доволі слабко – захисне обладнання примітивне, застаріле і, вочевидь, не є проблемою для професійного грабіжника. Але що це в порівнянні з ситуацією, коли будь-хто будь-якої миті може прийти, розбити вікно або виламати двері і винести стільки картин, скільки поміститься в багажник його тойота-ленд-крузера? Серед «списку дванадцяти» опинились музеї, чиї колекції нараховують шедеври світового значення, наприклад, Київський музей російського мистецтва, з роботами Врубеля, Куїнджі, Айвазовського, Брюллова й найкращою у світі колекцією картин Івана Шишкіна. З великих музеїв лише Національний художній музей протягом зазначеного часу лишався під охороною – по тій простій причині, що підпорядковується не космічній парафії, а Мінкульту.

Як і багато чого іншого, недофінансування культури списують на кризу. Мовляв, державі не вистачає бюджету на речі нагальніші, зокрема, на чергові вибори. Втім, спостерігаючи, як продовжують успішно паразитувати організації штибу нацкомісії «з захисту суспільства від моралі», витрачаючи по кількадесят тисяч у. о. бюджетних коштів тільки на оренду приміщення по вул. Січових стрільців 73, у те, що держава – бідна нізащо не віриться.