Ґластонбері: фестиваль для людей

Або 700 metres of urinals

Все почалося зі смерті Джімі Хендрікса. Принаймні тепер, 40 років потому, саме те невеличке збіговисько фанатів блюзу і таланту чорношкірого чарівника-гітариста прийнято вважати прототипом нинішнього Ґластонбері – «фестивалю сучасних дієвих (виконавських) мистецтв» (festival of contemporary performing arts). Квиток на перший Ґластонбері коштував один фунт, а в додачу до квитка можна було досхочу напитися молока на фермі Майкла Івіса – фактичного засновника фестивалю.

Перший фестиваль відвідало близько півтори тисячі людей, а вже наступний – близько дванадцяти. Того ж 1971 року на сцені Ґластонбері виступив Девід Боуї. Фестиваль перестав бути суто блюзовим, рамки музичної програми постійно розширювались (насправді, вони розширюються і досі). В наші дні фестиваль у Ґластонбері – це не лише музика, а й виступи танцювальних, фольклорних колективів, циркові, театральні вистави, художні експозиції і... стіна з пісуарів довжиною більше семисот метрів.

Протягом останніх років Ґластонбері щоразу відвідує понад 150 тисяч людей (2009 року – майже 200). За час фестивалю відбувається кількасот концертів на 45 великих і малих фестивальних сценах. Такий концертно-розважальний розмах вражає, але вражає й інше, а саме рівень організації побуту гостей фестивалю.

Не важко уявити, що означає скупчення такої кількості людей на порівняно невеликій ділянці землі. Натовп – завжди небезпека. До того ж, територією фестивалю протікає два невеличких (на перший погляд) струмка, котрі регулярно розливаються під час дощів, що призводило до серйозних повеней на фестивалях 1997, 1998 та 2005 років. Але, не зважаючи ні на що, перебування на фестивалі є максимально комфортним.

По-перше, вам не доведеться вештатись з наплічниками в пошуках місця під намет. Фестивальна зона розділена на декілька секторів і ви обираєте той сектор, який найбільше вам до вподоби (відповідає вашому соціальному статусу). Якщо ви – компанія вар’ятів і метою вашої поїздки є поглинання алкоголю під виступ Oasis чи Franz Ferdinand, вас направлять до сектору Pennard Hill Ground, якщо ж ви приїхали з родиною та дітьми – до «тихого» сектору Limekilns. По-друге, в центрі кожного сектору є намет стюардів, до яких можна звертатися у надзвичайних випадках: при крадіжці, втраті друзів/родичів, раптовій хворобі або похміллі. :) Нарешті, по-третє, на території фестивалю працюють скриньки, в які можна складати цінні речі, а мило та туалетний папір – увага! – видаються безкоштовно.

Зрештою, якою б не була організація, загубити в такій катавасії що-небудь (телефон, гроші, друга, намет, власну голову) – справа буденна. Організатори радять помічати намет прапорцем або іншим примітним знаком, тому вся фестивальна зона рясніє прапорцями й ганчір’ям різного кольору та форми, що формує вкрай живописну картину. Як і на кожному фестивалі, на Ґластонбері не обходиться без крадіжок, тому тут, як і скрізь, не зайве вживати елементарних застережних заходів: не тримати всі гроші вкупі, не лишати намет без нагляду і відкритим, перезнайомитись з сусідами, подивлятись за їхніми наметами в часі їхньої відсутності і просити їх робити те саме.

Розмістивши намет, ви можете відправлятись на всі чотири сторони і тут є з чого вибирати. В першу чергу варто згадати чотири головних сцени, на яких виступають хедлайнери. Головна з них – Pyramid Stage – дістала назву завдяки своїй формі, вперше її змонтували у далекому 1971 році. Далі йдуть сцени Other, John Peel та Acoustic. Якщо для музики ще не час або у вас не відповідний настрій, можна завітати до Shangri–La – такого собі фестивалю серед фестивалю, окремого сектору, в якому двадцять чотири години на добу відбуваються різноманітні перформанси і народ відривається в форматі більш клубної, камерної тусівки. Якщо ви страждаєте на безсоння, до ваших послуг «9й квартал» або Block9, а також The Common, The Park, Arcadia та інші зони безперервного дозвілля на будь-який смак.

Звичайно, велику частину люду на Ґластонбері приваблює музика. Як на доволі прийнятну (для британців) ціну фестивального квитка (185 фунтів) підбір музики фантастичний. Лише цього року на сценах фестивалю виступили: Gorillaz, Snoop Dogg, Muse, Scissor Sisters, Stevie Wonder, Faithless, Pet Shop Boys, Editors, We Are Scientists та багато-багато інших (серед списку музикантів була помічена навіть Micachu, яка нещодавно приїздила до Києва на фестиваль «I Love Kiev»). Як бачимо, стильове різноманіття на Ґластонбері нікого не конфузить і напрямки фестивальної музики коливаються від відвертої попси до альтернативи й відвертого харду. Взагалі, Ґластонбері показує себе вкрай ліберальним фестивалем з мінімумом обмежень та заборон. Тут вас не битимуть кийками міліціонери, не питатимуть документи і не відбиратимуть пиво, а місцеві гопники не перелізуть паркан і не розіб’ють вам обличчя. Охоронці порядку привітні та чемні, публіка – суцільно позитивна.

Cподіваюсь, одного дня і в Україні з’явиться такий фестиваль. Фестиваль для людей.